Вчителька хімії пише пронизливі вірші про українських героїв-захисників

Автор віршів Неля Броніславівна Кінзерська, вчителька хімії Рудківської гімназії. Народилася у 1953 в Рихальку. Почала писати вірші ще за шкільною партою. Навчання на хімічному факультеті Львівського університету, а потім сім'я і робота педагога не вбили почуття прекрасного у душі пані Нелі - навпаки: навчили бачити прекрасне у буденних, примітивних на перший погляд речах. Сьогодні Неля Броніславівна виливає свою душу у віршах присвячених Героям Майдану та АТО, бо вважає, що ці люди, як ніхто інший, заслуговують на те, щоб залишитись у наших серцях.

Вірші Нелі КІНЗЕРСЬКОЇ:

Пропахла порохом земля,
Ще свіжі на гранітах дати.
Лежать і досі у полях
На пил понищені солдати.
Війна імен не берегла.
Степи вдягнулися у квіти.

Ці неопізнані тіла -
Чиїсь батьки, кохані, діти.
Їх не оплакала іще
Рідня у храмах України.

Заходять воїни дощем
У сон на лічені хвилини
До матерів. Несуть вони
Мить болісну й таку тривожну.
А назавжди з Господніх нив
Їм повернутися не можна.

Стирає час нестримний біль,
Риси обличчя, юні дати.
Вони і досі йдуть у бій,
Війни гібридної солдати.
Людських надій, любові цвіт
Топтати ворогу не даймо.
І поки Сонце, поки світ,
Про них, полеглих, памʼятаймо.

© Неля Кінзерська

МАМО МОЯ,МАМО,ГОЛУБОНЬКО СИВА

Запитала в сина, чом не йде додому?
Чом листа із фронту не прислав нікому?
Може, лист в дорозі дальній загубився?
Син єдиний матері вдосвіта наснився:
- Ти така хороша,ти така красива,
Мамо моя, мамо, голубонько сива.
Ні на свято зранку, ні після обіду
Я до тебе, мамо, в гості не приїду.
Зашумить тополя листям над полями,
Скаже, як я бився гідно з москалями.
Клав їх з кулемета. Не хотів полону.
Як пішли в атаку хлопці з батальйону.
Як мене шукали по усій окрузі
У степу чужому побратими, друзі.
Як безжально били з вогневої точки
Вороги дробили тіло на шматочки.
Ти не плач , матусю. Не примножуй болю.
Видно, мав я зроду неласкаву долю,
Що мені судила в двадцять років згубу -
Не квіти-розмаї, не дівчину любу.
Хай в Карпатах рідних юна яворина
Заплаче за мною, як вірна дружина.
Стане близько-близько, розгойдає віти,
Від мене ровесникам передасть привіти.
Ви не плачте, мамо,не тужіть за мною.
Посадіть ромашок ранньою весною
На моїй могилі, повняків чубатих.
З світом їхнім цвітом буду розмовляти.

© Неля Кінзерська

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Патріотичні вірші про Україну та воїнів АТО

Уродженець Рівненщини написав вірші про АТО

Вірші про воїнів, що поклали життя за Україну