Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
23.08.2018, 13:27

Власник Рівненського льонокомбінату Олег Червонюк: Для сильної нації потрібна сильна економіка

У кабінеті Олега Червонюка привертає увагу вишуканий букет квітів бавовни. “Сувенір із Середньої Азії?” – цікавлюся. “Ні, привіз із Австрії, – відповідає співрозмовник. – У Європі добре пам'ятають, що базою її економічного розвитку була саме легка промисловість”.
На важливості економічного фундаменту незалежності держави Олег Червонюк наголошує невипадково. Кожна нація, переконаний він, бореться за місце під сонцем. А для цього – прагне завоювати чужі ринки своєю продукцією і витісняти імпортерів із власного ринку. А щоб валовий внутрішній продукт зростав і держава мала чим конкурувати на світовому ринку – потрібно розвивати виробництво, будувати заводи.

– Ніхто не зацікавлений у тому, щоб українці були сильною нацією, – переконаний Олег Червонюк. – Навіщо це Європі? Сьогодні у нас стає все менше і менше напрямків, де ми могли б працювати самостійно і заробляти кошти. Автомобільний ринок України вже належить Європі. Ринок легкої промисловості – Туреччині і частково Китаю. З літакобудування нас витіснили. Сьогодні залишаються дрібні ринки, за які ще можуть іти суперечки між іноземцями – приміром, ринок солі чи соди. А глобально ринок України вже належить Європі. Що залишається нам? Торгівля? Так і тут українці – переважно наймані працівники, а основний прибуток іде за кордон. І це я говорю про заробіток, а ще ж гроші з українського ринку можна просто... вкрасти. Маю на увазі вивезення сировини: лісу-кругляка, торфу, бурштину, інших природних ресурсів. Тут для зацікавлених зовнішніх гравців – неоране поле роботи... Для чого я все це кажу? З однією метою: люди повинні розуміти, що ніхто крім нас нам державу не збудує.

Із зовнішньою протидією виходу українських виробників на світові ринки власник Рівненського льонокомбінату стикається періодично, і тому власні думки аргументує конкретними прикладами. Буквально за останній час таких промовистих прикладів було два.



– У Туреччині ми мали намір представити тканини льонокомбінату на міжнародній виставці – так спочатку з нас запросили 10 тисяч доларів за три дні участі, зажадали купу інформації про підприємство – і в підсумку взагалі відмовили. А днями отримав відмову в канадській візі, хоча до того чверть століття не мав відмов від жодної країни. А все через те, що у Канаді я планував вивчити їхні технології видобутку торфу і, можливо, придбати для льонокомбінату обладнання з його переробки. Адже у нас є котельня, яка може працювати на такій сировині, виробляти енергоносії і не тільки повністю забезпечувати підприємство, а й продавати надлишки. А торф – це ж величезне природне багатство Рівненщини, яке ми можемо не продавати, а переробляти на місці для користі державі й людям. Не пустили. Так і написали у відмові: є, мовляв, ризик, що ви відкриєте у Канаді власний бізнес!.. Звісно, їм вигідніше, щоб українці їхали за кордон на заробітки, як робоча сила. А Канада – серед світових лідерів торф'яної галузі. Їм потрібно, щоб Україна прогресувала в цій сфері? Це ж зменшення частки ринку! Ось вам і пояснення. На глобальному ринку в нас немає друзів. Нікому не потрібно, щоб Україна розвивалась, виробляла продукцію, експортувала. Нікому – крім нас самих... А технології переробки торфу все одно вивчатиму.

Для того, щоб Україна як держава мала майбутнє, нам потрібна проукраїнська політика – і внутрішня, і зовнішня, переконаний Олег Червонюк. І вони – взаємопов'язані.

– Внутрішня політика повинна бути спрямована на те, щоб люди жили краще. Для цього потрібно працювати і забезпечувати ВВП. А зовнішня політика – це продовження внутрішньої: лобіювання на зовнішніх ринках інтересів вітчизняних виробників, аби вони вигідно експортували вироблену продукцію, держава отримувала прибуток і люди, знову ж таки, жили краще. На жаль, Україна сьогодні не має власної зовнішньої політики. А серед усього різноманіття партій бачу за великим рахунком лише дві – проросійську і проєвропейську. Байдуже, які вони мають назви. Важливіше інше: проукраїнської партії – немає. Як і кандидатів у Президенти. Усі наші президенти були і є або проросійськими, або проєвропейськими.

– Ви чимало часу проводите за кордоном, але досі не переїхали туди на постійне проживання. Адже чимало власників бізнесів так і роблять, а українськими активами управляють дистанційно, – цікавлюся в Олега Казимировича наприкінці розмови. – Не думали наслідувати їхній приклад?

– Ні, – сказав як відрубав Олег Казимирович. – Навіть і не думаю про таке. Мені подобається в Україні, я люблю Україну. Розумієте, це як з жінками: є ж гарні, молоді, зі спортивною фігурою, але все одно найбільше я люблю і любитиму свою маму!.. Можна навіть посваритися з мамою, можна вважати, що вона в чомусь неправа. Але ж від того ми не перестаємо її любити! І вже точно ніколи не проміняємо на іншу жінку.