Визвольна боротьба у творчості Уласа Самчука (на основі роману «Гори говорять»)

Історію по хроніці вивчаєм.
Суцільні дати і події тих часів.
Та що стоїть за цифрами – не знаєм.
А там – чиєсь життя, чийсь сум і біль…

Лише письменник нам історію напише
Й пером своїм картину оживить.
Він закарбує назавжди у книзі
Не те, що сталося, а як воно болить…
(Семчишина Оксана)

Всю творчість Уласа Самчука наскрізь пронизує тема боротьби… Адже, письменник жив у таку буремну та неоднозначну епоху. Саме в роки його життя (1905-1987 рр.) в Україні відбувалося чимало важливих подій. Це і Перша світова війна (1914-1918рр), і утворення Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки та проголошення їх злуки, і бій під Крутами, і Голод в Україні (1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 рр.), і проголошення незалежності Карпатської України (березень 1939р.), і Друга світова війна (1939-1945 рр.), і побудова СРСР, і ін.
Звичайно, як свідомий український письменник, Улас Самчук все це переживав та переосмислював. І як справжній літописець, він залишив про цю добу не один десяток своїх творів. «Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю» – писав Улас Самчук, - «Хочу бути свідомим їх буття, щоб їх стопи не затерлися на цій землі, щоб їх дух не розвіявся в часі і просторі.». І дійсно, всі літературні картини з життя українського народу ХХ століття можна побачити у Самчукових творах-«літописах»: «Волинь» (1932, 1935, 1937 рр.), «Кулак» (1937), «Марія» (1934), «Гори говорять» (1934), «Юність Василя Шеремети» (1946-1947), «Шумлять жорна» (1947), «Ост» (1948, 1957, 1982), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На твердій землі» (1967), «П’ять по дванадцятій» (1954), «На білому коні» (1956), «На коні вороному» (1979), та ін.




Детальніше хотілося б прослідкувати тему визвольної боротьби українського народу у романі Уласа Самчука «Гори говорять» (1934). Події війни та визвольного руху на території Закарпатської України (Гуцульської республіки) не просто хронологічно викладені, з них письменник уміло пише літературну художню картину. У творі також відображено події, що відбувалися у Західній Україні в 1918-1919 рр. у с. Ясіня.

Настрій війни та боротьби проймає не лише людей, а й природу і … гори. Гори не мовчать, не пасивно спостерігають те все, вони теж разом із природою відчувають біль і радість свого народу, реагують на всі події, зрештою, - вони говорять! Саме так говорити гори можуть лише у творах справжніх українських письменників.

Коли до початку війни в Ясіні ще не було війни і край жив своїм звичним життям, гори теж спокійно і величаво живуть своїм буттям: «Гори. Що є на світі краще від цих могутніх, веселих гір. Так, веселих. У горах немає смутку. Гори багаті чарами краси, дивовижністю будови й невичерпністю стилю…» (Улас Самчук «Гори говорять»).

Коли влітку 1914 вибухнула війна і мадяри шукали між населення ворогів, збудували шибеницю, де вішали цих «зрадників», що роблять гори? «А гори й сонце дивилися на те й мовчали. Лиш порою, здавалося, набігав на них якийсь смуток і вони палали невидимим, але чуйним гнівом» (Улас Самчук «Гори говорять»).

Коли гуцульський край палає у подіях Першої світової війни, – гори не мовчать: «Чорну масу ночі безнастанно крають пекельні стрільна, які з сатанинською силою рвуть скелі й розсипають навкруги свої демонські співи. Гори говорять! Гори стогнуть та палають!» (Улас Самчук «Гори говорять»)



Коли Закарпатський край сколихнула боротьба за незалежність (ЗУНР), гори теж не мовчать, вони уособлюють в собі настрій свого народу, і він (народ) окрилений ідеєю України, говорить такі слова: «От коли гори заговорять нашою мовою, мовою дужих і свідомих дітей великого народу. Прекрасно це! Розкішно, брате!» (Улас Самчук «Гори говорять»). І коли від українців у безладі тікали мадярські вояки, то гори теж ніби радіють цьому: «Глянь! Там гори прокинулися!.. Дивися, радій! Ти не повіриш моїм словам, але заклинаю тебе – почуй! Гори ж говорять! » (Улас Самчук «Гори говорять»).

Але коли, нажаль, через роки, незалежність Гуцульської Народної Республіки було втрачено, гори теж це відчували: «Очі ж шлють гляд за глядом до шпилів гір, що вгрузли в саме нутро планети й лежать ось, ніби забуті на бойовищі шоломи якихсь велетенських воїнів» (Улас Самчук «Гори говорять»). Гори в Уласа Самчука мають «кам’яні гірські уста», мають душу, вони відчувають усі хвилювання свого народу, вони не просто спостерігають за усім, - протягом подій усього роману гори говорять.
Окрім гір і природи, у творах Уласа Самчука, в першу чергу, показано вплив визвольної боротьби на долі людей, на їх почуття, думки, вчинки… Картини подій тих часів Улас Самчук не просто хронологічно описує, а починає роман з історії роду Цоканів (головних героїв), із їх родинної хати, першої закоханості, із того початку, ніби джерела життя, яке згодом потрапляє у вир воєнних, революційних, визвольних подій. Літописець українського народу не просто висвітлює ідею визвольної боротьби, а й показує всі сторони, всі підводні камені цього явища. Найважче, все ж таки, події визвольної боротьби впливають на найвищі почуття, особливо коли закохуються двоє із різних – ворогуючих сімей, із різних (ворогуючих) народів (мадярка і гуцул-українець). І тоді розгортається не просто визвольна боротьба українського народу, а й справжня боротьба почуттів, вчинків, дій. Коли залишитися з коханим – це зрадити свій народ. А якщо не зрадити свій народ – то зрадити своїм почуттям, своєму закоханому серцю: «Її серце наповнене згустками трагічної любові й не приймає до себе жалю й співчуття. Воно піде на все, переступить всі границі, зламає найсвятіші закони…» (Улас Самчук «Гори говорять»).



І, звичайно, в романі «Гори говорять», ідею визвольної боротьби нашого народу Улас Самчук влучно показав через образ України: «Україна ввижалася кожному Божим образом. Вона їх вислухає й допоможе. (…)Тепер вони пізнають, що гуцул і українець це одно й те саме. Ми їм докажемо, що значить бути українцем. Я, чорт бери, аж тепер пізнав присмак того слова. Гордість, повага себе, мета!» (Улас Самчук «Гори говорять»).

А як по-особливому постає образ української жінки: «Це жінка нової раси, сильної й незнаної. Вона віднайдена й виявлена світові. Це – Українка» (Улас Самчук «Гори говорять»). І коли в розпалі українського визвольного повстання наростала паніка, мадярський народ боявся гуцулів-українців: «Гелвут! Спасайтеся, хто може! – Українці!» (Улас Самчук «Гори говорять»).

Весь роман Уласа Самчука наскрізь пронизаний ідеєю визвольного духу українського народу, любові до своєї землі, мови, народу: «Батьківщина в небезпеці. Раз в століття трапляються такі події. Раз на століття гноблений народ узяв у власні руки свою долю й від нього самого залежить її доля…»(Улас Самчук «Гори говорять»).

Події столітньої давнини, описані в романі «Гори говорять», уже пройшли. І, нажаль, спроба українців відвоювати свою державу виявилася невдалою. Але це було в реальності, в реальному житті і долі людей. Хтось за цю ідею пожертвував коханням, хтось почуттями, хтось сім’єю, а хтось – собою… І ці перипетії людського життя в бурхливому морі визвольного руху Улас Самчук вмів майстерно змалювати за допомогою українського слова.
Українська земля – найродючіша в цілому світі.

І багатство її не лише у полях та житах.
Вона родить таланти, що ясними зорями світять,
І промінням своїм показують правильний шлях.

Українська земля – то письменників ніжна колиска.
У стражданнях важких їх плекала і світу дала…
Тож за землю свою поклонімося Богові низько!
Вона кожному з нас у серце і в душу вросла!
(Семчишина Оксана)

Отже, Улас Самчук майстерно передає емоційний та духовний стан українського народу в роки визвольної боротьби. Усі події – радісні й сумні, відчуває та переживає природа, людина, українська земля. І щоб відчути та зрозуміти ідею визвольної боротьби українського народу у творчості Уласа Самчука недостатньо прочитати лише критику його творів, чи думки науковців на цю тему. Потрібно обов’язково перечитати , переосмислити, відчути твори «українського Гомера ХХ століття», кожен з яких унікальний та особливий по-своєму.

Семчишина Оксана Вікторівна
завідувачка відділом «Літературний музей Уласа Самчука»
Рівненського обласного краєзнавчого музею