Рівненський інформаційний портал OGO.ua

подати
оголошення


Затишок
09.02.2019, 17:00

Актуальний сьогодні Улас Самчук

«Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо...
«Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного», – так коментував свою творчість Улас Самчук, визначний український письменник, одна з найпомітніших постатей української прози ХХ століття. Доля розпорядилася так, що більшу частину свого життя Улас Самчук провів за кордоном, однак любов письменника до української землі не зменшилась, навпаки – увесь свій талант він віддав на службу рідному народові. Його твори «Марія», «Волинь», «Чого не гоїть вогонь» та багато інших свідчать про велику любов автора до свого краю, мрію бачити його незалежним та щасливим. 20 лютого відзначатимемо 114-річницю з дня народження відомого письменника, але й до цього часу не всі українці збагнули його неоціненний вклад у розвиток національної визвольної боротьби, ідеї та культури.

Як розповідає філософ, письменник, професор Національного університету «»Острозька академія Петро Кралюк у своїй публікації в газеті «День» (№34, 2011 р.), народився Улас Самчук на Рівненщині – у селі Дермань неподалік від Острога. Це село, незважаючи на різні перипетії, продовжувало зберігати сильні культурні традиції, що в своїй основі були українськими. У Дермані пройшли дитячі роки письменника. Коли йому було вісім років, батьки переїхали в село Тилявку, неподалік містечка Шумськ, оскільки тут могли відносно дешево придбати землю.

«Батьки Уласа Самчука належали до заможних селян, що далося їм важкою працею. Письменник став співцем селянськості (особливо це стосувалося його епічних творів). Однак він був далеким від ідеалізації села. Вважав, що село має стати на шлях модернізації, не відмовляючись від своїх культурних традицій», – зауважує Петро Кралюк.

Середню освіту здобував у Кременецькій приватній українській гімназії. Тоді, а також перед тим, у часи громадянської війни, зазнав впливу більшовицької пропаганди. Навіть хотів емігрувати в СРСР, сподіваючись здобути там вищу освіту й стати радянським письменником. Але був затриманий при спробі нелегально перейти кордон.



У 1927 р., перебуваючи на службі в польській армії, втік до Німеччини. Оселився в Бреслау (Вроцлаві), де прожив близько двох років. Тут почався його шлях кшталтування як «людини Європи». У Бреслау він мав змогу не лише ознайомитися з досягненнями західноєвропейської цивілізації, а й зайнятися своєю освітою. Зокрема, вивчав німецьку класичну філософію. Кумиром Уласа Самчука стає Іммануїл Кант. На цього філософа він часто посилається у своїх роботах.

Із 1929 по 1941 рр. Улас Самчук жив у Чехословаччині, де продовжив здобувати освіту. Там він зблизився з представниками української еміграції і остаточно перейшов на позиції українського націоналізму. Співпрацював із донцовським «Літературно-науковим вісником». У 1930-х роках Улас Самчук стає відомим як автор трилогії «Волинь», романів «Марія», «Кулак» та інших творів.

За часів німецької окупації 1941—1944 рр. повертається в Україну, на свою рідну Волинь. Маючи тісні контакти з українським націоналістичним підпіллям, все-таки вирішує діяти легально, сподіваючись, що така діяльність стане корисною для українського народу. У Рівному видає газету «Волинь», багато подорожує Україною, виступає в різних її містах з лекціями та читанням своїх творів. За словами Петра Кралюка, Уласові Самчуку іноді доводилося йти на співпрацю з окупантами. Однак на перше місце в своїй діяльності письменник ставив інтереси української нації. На цьому ґрунті в нього не раз виникали непорозуміння з німецькою владою. Письменник навіть був заарештований. Його могли розстріляти, як і багатьох Самчукових однодумців-соратників.

Після закінчення Другої світової війни Улас Самчук опиняється в таборі для переміщених осіб на території Західної Німеччини. Тут стає організатором українського культурного життя, зокрема такої організації, як «Мистецький український рух» (МУР). У 1948 р. емігрує до Канади. Там продовжує активно працювати як письменник і публіцист. Хоча розуміє, що його творчість, відірвана від рідної землі, є певним чином ущербною. Помирає у далекій Канаді. На його надгробній плиті, поряд з іменем та датами життя, була викарбувана назва трилогії «Волинь» і її першої частини «Куди тече ця річка».

Як стверджує Петро Кралюк, художню літературу Улас Самчук трактував як «популярну філософію». Він розглядав власні епічні твори як виклад певних філософських ідей. Письменник виходив з того, що життя – це спільна гра його елементів, дуже часто взаємно протилежних. Водночас Улас Самчук вважав, що «боротьба є справжнім феноменом життя». І вона «мусить бути керована не лише сліпим інстинктом як анархія діяння, а також свідомою волею, як організована функція». «Приблизно в засязі такого ідейного наставлення, – писав Улас Самчук, – я будував свої творчі задуми, їх типаж і їх філософію. Перша книга моєї трилогії «Волинь» має вимовну назву «Куди тече та річка». Річка долі, річка пізнання, річка життя. І хотілося сказати це устами самого життя, устами дітей, устами матері, батька, устами неба, землі, птахів, звірят. Друга книга має назву «Війна і революція», тобто боротьба і ствердження себе на планеті, а третя – це «Батько і син», інакше продовження роду людського. А все це разом «Волинь», тобто земля предків, історія, місце на планеті, любов серця, містика душі і частина народу, загрожена чужим загарбником...».

«Улас Самчук – це не тільки письменник, а передусім велет українського духу та патріот нашої землі. Безперечно, що геній, оскільки у своїх творах відтворив не тільки нашу історію, а й передбачив майбутнє і попередив націю про те, що за свою свободу потрібно боротися. Він один із перших сказав правду про Голодомор у своєму романі «Марія», про те, що ще сім-дев’ять поколінь будуть лікуватися від того важкого невимовного болю. Образом одного з головних героїв Гната він передбачив майбутнє України, тому закликав шанувати своїх батьків і цінувати землю. У своїх творах, зокрема у романі «Волинь», Улас Самчук актуалізував питання національної свідомості, питання причетності кожного українця до захисту свого коріння – нашої землі, за яку ще будуть і будуть воювати майбутні покоління. Тому і сьогодні ми бачимо, як воюють за нашу землю. Нам потрібно не просто читати, а вчитуватися між рядками про той пророчий заклик Уласа Самчука – захищати свою землю, захищати материнство, пам’ятати свою малу батьківщину і цінувати й берегти велику Батьківщину – Україну. У його творах також яскраво простежуються теми відносин батьків і дітей, емігрантів, у яких велика ностальгія за Батьківщиною. Також Улас Самчук порушує проблему пошуку себе в своїй країні, проблему боротьби із глибоко вкоріненою радянською системою, яка заважає рухатися вперед, розвивати державу і дихати на повні груди. Ще й досі на часі – захист рідної української землі від російського чобота, який з прадавніх часів хотів зруйнувати нас як націю. Але ми нація, яку Бог поцілував не тільки в тім’ячко, а й у серце. Тому ми боремося і перемагаємо», – розповідає заслужений вчитель України, філолог, директор КЗ «Рівненський обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів» Наталія Сосюк.

Твори Уласа Самчука, неначе червоною ниткою, пронизані осмисленням актуальних проблем визвольної боротьби нашого народу і проблем українства загалом. І це осмислення, як бачимо, й сьогодні залишається для нас актуальним.

Соломія Сопіга, учениця 11-Г класу
КЗ «Рівненський обласний науковий ліцей-інтернат ІІ-ІІІ ступенів»
Коментарі:



Останні новини


Новини партнерів