Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
21.11.2019, 11:20

«Тату, нас на Майдані не знищили, а на війні подобивають!»

Сергій КОЧЕТОВ був активним учасником Революції Гідності. Багато часу боровся на Майдані за гідність усіх українців та нашої держави. А коли почалась війна,то довго не думаю разом із побратимами Майдану пішов добровольцем на Схід. Й боровся! …до останньої краплі крові.
…Рівно три роки тому в результаті мінометного обстрілу на Донбасі загинув справжній Патріот України, смижанин - Кочетов Сергій Вікторович (позивний «Кіт»).

Сергій був єдиним сином у стареньких батьків, які і нині гірко проливають сльози, бо важко повірити, що їхнього Сергійка вже нема.



У своєму блозі "Знай більше" Ксеня Галицька розповідає історію патріота Сергія Кочетова:


ПРО «КОТА»

30 листопада 2016-го року Сергію могло б виповнитись 31 рік, але назавжди він залишився 30-ти річним молодим захисником України, який прагнув позитивних змін в країні і в житті усіх українців. Ще з 2013-го року Сергій був активним учасником Революції Гідності, брав участь в протистояннях на Грушевського, охороняв Український дім. Коли в Україні розпочалась війна з російським окупантом, то довго не роздумуючи пішов добровольцем на Схід, щоб охороняти і визволяти рідну державу від загарбника.

В лютому 2015-го року Сергій підписав контракт до закінчення особливого періоду, тобто – до закінчення війни. Спершу «Кіт» був у розвідці, а згодом став старшим навідником мінометного зводу 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар» 10-ої ОГШБр. Ніщо не віщувало біди. Сергій часто телефонував до рідних, присилав свої фото із фронту, а ще - фото дівчини, яку полюбив на Сході. Батьки щиро раділи за сина. Проте, вже 2 листопада сумна звістка прилетіла в батьківську хату. Єдиного сина Сергія не стало в живих…



Ніч з 1 на 2 листопада стала фатальною для "Кота" і його найкращого товариша, ще з часів Майдану – "Француза" (Миколи Саюка з м. Березне, що на Рівненщині). Цієї ночі, поблизу села Славне, Марїнського району, Донецької області був бій. В результаті мінометного обстрілу молоді хлопці загинули.Ще двоє бійців зазнало поранення...



РОЗМОВА З БАТЬКОМ ГЕРОЯ
Восени 2017-го року сім’я Кочетових, в яких ніким неоголошена російсько-українська війна забрала єдиного сина, отримали від держави грошову компенсацію на придбання житла, оскільки ще й до війни потребували покращення житлових умов, а отримали після втрати Сергія. Така компенсація закріплена в Україні на законодавчому рівні, зокрема Постановою Кабміну від 19 жовтня 2016 року № 719 передбачено забезпечення житлом сімей загиблих військовослужбовців, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції.

Тож минулого літа рідні добровольця АТО переїхали жити у Дубно, в просторий будинок, де так бракує їхнього синочка Сергія. Мешкають майже на окраїні міста. Зазвичай Віктор Кочетов у новій домівці сам. Час від часу приїжджає дружина, яка переважно весь час проводить із старенькою мамою у Дворищі.
… Ми зустрілись із батьком покійного Сергія. Віктор Кочетов був на подвір’ї нової оселі. Чоловік одразу ж показав свого чотирилапого друга – кота Мурчика, якого придбали разом із будинком. Адже попередні господарі залишили старого, беззубого вухастого на нових власників. Тепер вони товаришують. Мурчик мурликає, коли бачить, що його новий господар знову засумував.

Віктор Кочетов запрошує до будинку, на чай. Але із поважних причин змушена перенести чаювання до наступного разу, оскільки поспішаю. Наша розмова була щирою. Пан Віктор дуже добрий та розумний. З ним завжди є про що поговорити. І хоч родом він з Росії, але душею українець, який щиро любить Україну та чекає миру й закінчення війни, котра на довго затягнулася.

Пане Вікторе, сьогодні чергові роковини, як поховали Вашого сина. Що змінилось з цього часу у Вашому житті?
- Нічого не змінилося… Всі кажуть: «Тримайся, тримайся…». А за що тримайся? Немає Сергія. Немає опори, - із сумом і ховаючи очі сказав сивочолий батько героя.
Ви зараз тут з дружиною живете?
- Дружина в матері. А до мене приїхав побратим Сергія, то трішки легше – є до кого слово сказати. Я сюди приїхав жити наприкінці весни. Але Смига мені рідніша. Тягне туди. Хоч тут маю хороших сусідів. Спілкуємось час від часу.
У Вас є якесь господарство?
- От гляньте, - показує рукою, - маю сім маленьких курочок. Така порада в них гарна, кольорові, виблискують. Спеціально завів, бо подвір’я пусте. А так хоч звук у тиші піднімають. Але я трохи втомився вже… То сюди, то туди.
Що Ви маєте на увазі?
- Часто буваю в роз’їздах. От наприклад вчора був на Видранці. Там було освячення пам'ятних знаків загиблих УПА, Небесної Сотні і героїв українсько-російської війни. Це Батьківщина мого сина. Він любив там бігати.
- Я пригадую цей храм серед лісочку, як ішла похоронна процесія повз нього.
- Так, і там зараз пам’ятні знаки стоять. На освячення приїхало багато людей... Скажіть в газеті, що нами Філімоненки опікуються. Добрі вони люди. Я вже з ними багато, де об’їздив.
Я на фото бачила Ваші подорожі із родинами загиблих. Хоч вік у Вас не молодий, але Ви молодець – завжди в русі.
- Так, хоча це трішки втомлює. Але що мені зараз… Нема Сергія. Зі мною скоро племінниця буде жити. Вона недавно вийшла заміж і з чоловіком приїде сюди. Будинок великий, але в ньому зараз порожнеча… Ми недавно пам’ятник Сергію на могилі поставили. Бачили на фото у Фейсбуці?
Бачила. Дуже гарний. Вам хтось допомагав із встановленням?
- Та ми самі маємо зробити. Це наш обов’язок. Але допомагали люди. Цей пам’ятник 9 місяців робили. Ми дуже хотіли, щоб він був саме такий, бо Сергій на це заслужив… Вже п’ятий рік іде війна і невідомо, коли все це закінчиться. Мій син казав, що то не війна, а «договорняки». Але зразу так не було. Сергій майже перед смертю розчарувався в тому всьому. Якби Сергій був живий, то він би зараз сидів в тюрмі. За свою справедливість і правдолюбство. Це я точно знаю.







А чому Ви так кажете?

- Коли він в 2014-2015 роках був на Луганщині, то казав: «Тату, нас на Майдані не знищили, а на війні подобивають». І коли їх вивели з Луганська, то він казав, що хлопців з «Айдару» зразу почали розділяти і відправляти по різних частинах та ротах. Сергій розповідав, що розривали їх, щоб майданівці-патріоти не були разом. Бо казали, що бракує їм спеціальностей. А Україна ж така велике, невже не було кому воювати за тими спеціальностями? А вони вже були перевірені в бою і кожен міг покластися один на одного, бо були командою…
Сумно, що так є. Можливо щось зміниться і завжди так не буде. Й Україна нарешті переможе у цій війні. Жаль, що воїнів-патріотів вже не повернути. І Ви на старості самі залишились.
- Так, не повернути…
Скоро зима. Вже й були перші похолодання. Не холодно Вам в будинку? Може потрібна якась допомога?
- Та я собі кабінет зробив в літній кухні. Там ліжко поставив. І поки що мені не було холодно. Маю Інтернет, бо підключили мене до мережі,то тепер зі зв’язком немає проблем. А в Смизі часто блокувало.
Розкажіть, як Ви проводите час?
- У мене є Фейсбук і Однокласники. Я там воюю із росіянами.
Ви колись мені розповідали, що у Вас є рідні в Росії. Ви з ними спілкуєтесь? Вони Вас підтримують?
- Спочатку вони мене не підтримували. А зараз племінники до мене добре ставляться. Але я не хочу, щоб їхнє ФСБ їх «тягало». Тому я з ними не спілкуюся зовсім. Мені інші з Росії писали. Погрожували. Але я не боюся. Люди мають знати правду про Україну і те, що тут відбувається, а не казки собі придумують…
Ви молодець! Хай Бог дає Вам здоров’я і допомагає у житті. Спасибі і низький уклін Вам та Вашій дружині за сина, який життя відав за краще майбутнє України. Нехай ця важка втрата нашого народу не буде марною. Дякую Вам за розмову… А Герою, Вашому сину, вічна слава і спокій! Хай з Богом спочиває.

Спілкувалась Ксеня ГАЛИЦЬКА

ФОТО Батька Героя - Віктора КОЧЕТОВА
Коментарі:
Бесплатка


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net