подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
консультація гінеколога в м. Рівне
27.01.2020, 11:33

День пам’яті жертв Голокосту: Скільки гетто й таборів існувало на Рівненщині

https://aardvark.news/

Сьогодні, 27 січня світ відзначає Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.
На території Рівненської області німецькі окупанти створили розгалужену систему місць примусового утримання для різних категорій населення. За нашими підрахунками, тут функціонувало 21 ґетто, 6 таборів для цивільного населення, 17 таборів для радянських військовополонених та велика кількість тюрем. Саме за допомогою цієї карально-репресивної системи реалізовувалась злочинна політика гітлерівського режиму на окупованих українських землях, пише Олександр Пагіря, науковий співробітник Музею тоталітарних режимів "Територія Терору"

Насамперед, непоправних втрат під час Голокосту зазнала єврейська громада регіону, так і не відновившись після війни. Найбільші ґетто функціонували у Рівному, Дубно, Сарнах, Здолбунові, Корці, Костополі, Тучині. Більшість створених нацистами в цьому регіоні ґетто функціонували протягом нетривалого часу (від кількох місяців до року) і були ліквідовані до кінця 1942 р. Акції з масового знищення євреїв (переважно шляхом розстрілу у спеціально підготовлених місцях) відбувалися хвилеподібно по всьому регіону від кінця 1941 р. до осені 1942 р., досягнувши піку в липні-жовтні 1942 р. Наслідком цього стало майже тотальне винищення єврейського населення у Рівненській області. Голокост пережили понад 1 тис. місцевих євреїв. Поодиноким євреям вдалося вирватися з ґетто, переховуватися в лісах аж до приходу Червоної армії, уникнути страти шляхом підробки документів чи вихрещення, вступити до лав радянських партизанських загонів чи відділів УПА.

Жахлива доля в період нацистської окупації спіткала тут і радянських військовополонених. Нехтуючи міжнародними угодами та конвенціями щодо військовополонених, керівники нацистської Німеччини виробили власні «правила» поводження з ними. У Рівненській області табори військовополонених були створені в 17 містах: у Рівному, Дубно, Острозі, Корці, Костополі, Здолбунові та ін. Умови утримання радянських військовополонених, які тут перебували, не відповідали жодним цивілізованим вимогам. Їх дуже погано годували, в зимову пору був відсутній обігрів приміщень (там, де вони були), полонені не мали потрібного теплого одягу, їх виснажували різноманітними земляними та іншими господарськими роботами, били, катували, морили голодом, знущалися, практично не надавали медичної допомоги. Стратегічний план нацистів у 1941–1943 рр. полягав у тому, щоб знищити численний контингент радянських військовополонених за допомогою створення відповідних умов для цього, зокрема йшлося про так званий «голодний план». За оцінками обласних комісій для розслідування злочинів нацистів у роки війни, в таборах на території Рівненської області померло чи було страчено 67 тис. 996 осіб. Репресивна політика нацистів, масові вбивства на очах у мирного населення спричинили неприязнь, розчарування новою владою серед широких верств місцевого населення та спонукали до пасивного й активного опору окупантам, сприяли консолідації антинацистських сил.

Кількість відправлених на примусові роботи до Третього Рейху із території області становила 22 тис. осіб, що є найменшим показником порівняно з іншими областями України. Ймовірно, масовій трудовій експлуатації місцевого населення завадила активна діяльність в регіоні рухів Опору різного спрямування (українського та польського підпілля, радянського партизанського руху), які, з одного боку, протидіяли вивезенню населення на роботи до Німеччини (особливо активною в цьому була УПА, яка в 1943 р. фактично зірвала поставки «східних робітників» із території Волині), а з іншого, намагалися використати місцевий людський ресурс для власної користі. У відповідь на активний повстанський спротив німці розпочали застосовувати масовий терор проти мирного населення. За даними І. Патриляка, тільки від 9 червня по 26 липня 1943 р., під час проведення антиповстанської операції на Волині, нацисти та їхні союзники розбомбили з літаків, повністю або частково спалили 71 українське і чеське село, вбивши при цьому понад 1,5 тис. селян, стративши в містах до 2 тис. ув’язнених, зокрема з числа міської інтелігенції.

За радянською статистикою, у Рівненській області під час німецької окупації гітлерівці та їх союзники вбили 175 тис. 133 осіб, або 15,4 % від довоєнної кількості населення.

Гетто у Рівному
Гетто у Рівному


Ґетто, тюрми, табори примусової праці для цивільного населення

м. Березне

Ґетто. 1942 р. Утримувалось близько 3,6 тис. місцевих євреїв, яких поселили у трьох будинках, огороджених колючим дротом. В’язні виконували важкі фізичні роботи у лісі за містом. Їм видавали мізерну кількість харчів, часто били та катували. Деяким з них вдалося втекти під час робіт у лісі. З 15 по 18 серпня 1942 р. німецька айнцзатцгрупа провела у місті екстермінаційну акцію. Усіх євреїв з ґетто вивезли в місцевий ліс, де розстріляли та поховали у викопаній ними ж самими ямі. З усіх утримуваних в ґетто євреїв вдалося вижити тільки кільком сотням.

с. Боремель, Демидівський р-н

Ґетто. 1942 р. Утримувалось до 1,2-1,5 тис. євреїв. Ґетто було огороджене колючим дротом. Німці розстріляли усіх євреїв.

м. Верба

Ґетто. 05. – 08.1942 р. Ґетто було огороджене парканом з колючим дротом, охоронялось поліцією. Тут утримувалось єврейське населення з Верби та околиць, яких звезли сюди наприкінці травня 1942 р. (точна кількість невідома). В’язнів поділили на дві частини: спеціалістів (працювали у швейній майстерні) та підсобних робітників (працювали на торф’яних розробках). Загалом протягом 1942 р. було розстріляно 350 євреїв. Деяким в’язням вдалося втекти, однак у серпні 1942 р. їх спіймали та розстріляли.

смт. Володимирець

Ґетто. 04. – 09.1942 р. Утримувалось понад 2 тис. осіб, яких використовували на сільськогосподарських роботах у навколишніх селах. Німецькі каральні органи знищили усіх в’язнів під час ліквідації ґетто 28 серпня 1942 р.

м. Дубно

Ґетто. 04. – 23.10.1942 р. Утримувалось 1 тис. 750 тис. євреїв. Перед заселенням у ґетто ще в липні-серпні 1941 р. після вступу до міста німці вбили 1 тис. євреїв, переважно представників еліти. У квітні 1942 р. в ґетто примусово зігнали 8 тис. євреїв та знищили під час кількох ліквідаційних акцій з травня до жовтня 1942 р. Більше половини в’язнів розстріляли у травні 1942 р., інших знищили влітку-восени 1942 р.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Серед мешканців Рівненщини - 250 праведників

Німецький інженер Герман Фрідріх Грабе, який працював в одній з німецьких будівельних фірм на Рівненщині, залишив свідчення про масову екзекуцію євреїв із дубнівського ґетто 5 жовтня 1942 р.: «Люди, які виходили з вантажівки, – чоловіки, жінки, діти всіх вікових груп – мали зняти одяг за наказом есесівця, який тримав у своїх руках батіг. Вони клали свій одяг у визначене місце, сортували його відповідно (взуття, верхній одяг та нижня білизна). Я бачив купу взуття від 800 до 1 тис. пар, великі стоси нижньої білизни та одягу. Без крику та плачу роздягнені люди стояли навколо сім’ями, цілували один одного, кажучи слова на прощання і очікуючи на знак від іншого есесівця, який стояв біля ями також з батогом у руці. Протягом 15 хвилин я стояв поблизу і не чув жодного нарікання чи благання про помилування. Я спостерігав за сім’єю із восьми осіб, чоловіка та жінки десь 50 років з дітьми років 20-24 та двома дорослими доньками десь 28-29 років. Стара жінка із білосніжним волоссям тримала в своїх руках однорічну дитину, лоскочучи та співаючи їй. Дитинка воркотала від задоволення. Батьки дивилися на неї зі сльозами на очах (…) У цей момент есесівець в ямі почав кричати щось своєму товаришеві. Останній відрахував близько двадцяти осіб і наказав їм іти за земляний вал. Серед них була сім'я, яку я щойно згадав. Я добре пам'ятаю дівчинку, струнку, з чорним волоссям, яка, проходячи повз мене, сказала сама до себе: «Двадцять три роки». Я обійшов навколо насипу і опинився віч-на-віч з величезною могилою. Люди були тісно затиснуті разом, лежачи на верхній частині один над одним так, що було видно тільки їхні голови. Майже всі були в крові від плечей до голови. Деякі з розстріляних людей рухалися. Деякі піднімали руки і повертали голови, щоб показати, що вони все ще живі. Яма була майже на дві третини заповнена. Я підрахував, що тут вже міститься близько тисячі осіб».

Лише поодиноким євреям вдалося врятуватися завдяки підробці документів чи допомозі місцевих жителів (українців та поляків). Коли 9 лютого 1944 р. Червона армія увійшла в місто, тільки 300 дубнівських євреїв пережили Голокост.

Табір цивільного населення. Влітку 1943 р. тут утримувалось 600 осіб.

Тюрма. Літо 1941 – 02.1943 рр. Тут утримували радянських військовополонених, євреїв та українців. У серпні 1941 р. було розстріляно близько 12 тис. євреїв на кладовищі та на аеродромі. У лютому 1943 р. відділ УПА «Орлика» (Олексій Цивак) здійснив напад на дубнівську в’язницю, ліквідувавши охорону та звільнивши з полону, за різними даними, від 60 до 200 арештантів.

с. Варковичі, Дубенський р-н

Ґетто. 05. – 10.10.1942 р. Під час ліквідації ґетто 10 жовтня 1942 р. німці розстріляли окремими групами усіх утримуваних євреїв (2 тис. 495 осіб) у піщаній ямі біля с. Варковичі. Деяким вдалося втекти.

м. Висоцьк

Ґетто. 22.07. – 09.09.1942 рр. Утримувалось 1 тис. 800 єврейського населення м. Висоцьк та навколишніх сіл. Ґетто було огороджене колючим дротом у 7-8 рядів і 3 м заввишки. В’язням майже не видавали харчів, при обшуках усі цінні речі забирали. 9 вересня 1942 р. під час ліквідації ґетто на березі р. Горинь німецькі каральні органи розстріляли близько 1 тис. 800 євреїв.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:У Рівному відкриють пам'ятний знак вбитим євреям

м. Деражне

Ґетто. Початок 1942 – 24.10.1942 р. Утримувалось 1,8-2 тис. єврейського населення із самого міста та Деражненського району. Ґетто було утворене на території єврейського міського кварталу – 8 будинків були огороджені дерев’яним парканом з колючим дротом, який охороняла районна поліція. Євреїв поділили на дві частини: спеціалістів (працювали в майстернях) і тих, які виконували ремонтні роботи на дорогах та інші господарські завдання. Усіх ув’язнених розстріляли в жовтні 1942 р. у Бичальському лісі, за 1,5 км. від Костополя. За даними радянської Надзвичайної комісії, жертвами нацистських розстрілів у місті стали 1 тис. 868 євреїв.

м. Здолбунів

Ґетто. 05. – 13.10.1942 р. Утримувалось 2-5 тис. євреїв, здебільшого жінки та діти. Масові розстріли в’язнів були проведені 12-13 жовтня 1942 р. у крейдяному кар’єрі поблизу с. Старомильська. За різними даними, тут було розстріляно 2-2,5 тис. євреїв.

Тюрма. Серпень 1941–1943 рр. Утримувалось близько 600 місцевих мешканців, заарештованих німецькими каральними органами. Усіх в’язнів розстріляли в тюрмі.

м. Козин

Ґетто. Травень-жовтень 1942 р. Утримувалось 1,1 тис. єврейського населення. Ґетто охороняла поліція. Усі в’язні були розстріляні за 3-4 км від Козина 30 травня (300 осіб) та біля с. Гранівка у жовтні 1942 р. (700 осіб). Після винищення усіх євреїв ґетто було ліквідоване.

м. Корець

Ґетто. 07.1941 – 25.09.1942 рр. Утримувалось 4,5 тис. єврейського населення. Виходити з ґетто дозволяли лише раз на тиждень, всі цінні речі та хутряний одяг були конфісковані. Мешканці носили жовті нашивки на одязі. Щодня ув’язнених вивозили на роботи з розчищення снігу та в ліс по дрова. У ніч на 21 травня 1942 р. євреїв з ґетто почали звозити у с. Козак (за 6 км. від Корця). 25 травня 1942 р. тут розстріляли понад 2,5 тис. осіб. Ліквідація ґетто була проведена 25 вересня 1942 р., коли всіх євреїв вивезли до місцевого лісу, де їх стратили. Всього у 1942 р. в ґетто було знищено до 4,5 тис. ув’язнених. Тільки кільком вдалося уникнути смерті.

м. Костопіль

Ґетто. 05.10.1941 – 25.08.1942 рр. Утримувалось близько 6-7 тис. єврейського населення. Попри перенаселеність (у кожній кімнаті мешкало 10-15 осіб) у ґетто за час його функціонування не виникало епідемій. У грудні 1941 р. німці розстріляли першу велику групу в’язнів із 2,3 тис. осіб. Останні страти здійснювались під час ліквідації ґетто 25 серпня 1942 р., коли німецька поліція за підтримки українського шуцманшафту провела зачистку ґетто, розстрілявши 4 тис. євреїв за 5 км. від Костополя вздовж дороги на с. Дерманка. У липні 1942 р. в Костопільському лісі також знайшли свій спочинок 7 тис. євреїв із рівненського ґетто, які були розстріляні в кар’єрі поблизу лісу.

Тюрма. Серпень 1941 – серпень 1943 рр. Утримувалось близько 500 осіб місцевого цивільного населення різних національностей (українці, поляки, росіяни). До ув’язнених застосовували тортури та побиття. Німецькі каральні органи розстріляли усіх в’язнів на схід від Костополя.

смт. Млинів

Ґетто. 04. – 09.10.1942 р. Розташовувалось вздовж двох вулиць у центрі селища, було огороджене колючим дротом з двома воротами, які охороняла українська допоміжна поліція. Тут утримувалось 2 тис. євреїв. Через перенаселеність (в одній кімнаті мешкало 7-8 людей) санітарно-побутові умови були жахливими. Єврейську поліцію використовували переважно для конвоювання в’язнів на сільськогосподарські роботи поза межами ґетто. 22 вересня 1942 р. в яру за 1 км від міста німці розстріляли першу партію з 980 євреїв, а ще 520 вбили на території ґетто під час ліквідаційної акції 8-9 жовтня 1942 р. Звідси втекли і деякий час переховувалися у лісі всього декілька десятків євреїв. Однак 29 грудня 1942 р. німці схопили та розстріляли у лісі поблизу с. Смордва 29 втікачів, включаючи дітей. У квітні 1943 р. така ж доля спіткала наступну групу втікачів із 13 осіб.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Рівненщині відкрили меморіал жертв Голокосту

м. Олександрія

Ґетто. 25.08. – 23.10.1942 рр. Ґетто розміщувалось вздовж річки Горинь у центрі міста. Тут утримувалось 900 осіб єврейського населення. Німецькі каральні органи розстріляли усіх в’язнів біля р. Горинь на «ксьондзовому полі» 23 жовтня 1942 р. під час ліквідації ґетто.

Ґетто. 06.1942 – 15.10.1942 рр. Утримувалось 3 тис. осіб єврейського населення, яке вижило після перших хвиль німецького винищення. Ще 4 серпня 1941 р. після вступу нацистів у місто близько 2 тис. євреїв було оточено та вивезено в ліс на розстріл. Жертвами наступної екстермінаційної акції 1 вересня 1941 р. стали 2,5 тис. євреїв. Під час третьої акції 15 жовтня 1942 р. у ґетто була здійснена масова страта в’язнів у лісі неподалік «нового містечка», під час якої було вбито 2-3 тис. євреїв. Близько 800 молодих в’язнів втекло, однак тільки кільком десяткам євреїв вдалося пережити Шоа.

м. Рафалів, Рафалівський (тепер Володимирецький р-н)

Ґетто. 05. – 29.08.1942 р. Утримувалось 2,7-3 тис. єврейського населення. В’язнів використовували на важких фізичних роботах, навіть запрягали у вози, щоб перевозити вантажі. З території ґетто виходити було заборонено. Забезпечення продовольством ув’язнених відбувалося за посередництва місцевого населення через «чорний ринок», однак згодом усі поставки німецька охорона заблокувала, внаслідок чого у ґетто розпочався голод, від якого страждали, насамперед, малозабезпечені сім’ї. Усіх євреїв розстріляли 29 серпня 1942 р. у ямах по дорозі на с. Суховоля після проведення німцями ліквідації самого ґетто. Декілька десятків осіб врятувалися втечею у ліси та навколишні села, де їх прихистили місцеві поляки та українці. Дехто з них згодом приєднався до радянських партизан. За роки війни всього 30 євреїв із Рафалова пережили Голокост.

м. Рівне

Ґетто. 11.1941 – 13.07.1942 рр. Розміщувалось у західній частині міста. Тут утримувалось 5-6 тис. єврейського населення. 13 липня 1942 р. під час ліквідаційної акції за участю німецьких СС та української допоміжної поліції в’язнів ґетто вивезли в Костопільський ліс, де німецькі каральні органи розстріляли 5-6 тис. євреїв.

Ось як описала останній день рівненського ґетто для його в’язнів очевидець тих подій, мешканка Рівного Блума Дойтч: «Сильні прожектори освітлювали вулиці ґетто. Поліцейські йшли від одного будинку до іншого і виводили всіх жителів на вулицю. Були випадки, коли євреї барикадувалися і намагалися чинити опір, але поліцейські мали зброю і придушили заколотників. Усіх зібрали і привели на вулицю Білу, де їх чекав вантажний потяг. Їх довезли до Янової Долини, копальні граніту. Канави були готові, і всі, хто прибув, старі й молоді, були вбиті відразу. Коли сонце зайшло, «акція» зі знищення решти євреїв у Рівному закінчилася. Євреї, знайдені вже після розстрілу, – ті, хто ховалися в ґетто, або навколо нього, – були спочатку доставлені в «американську» синагогу неподалік від нашого будинку, а звідти перевезені на вулицю Білу і вбиті. За допомогою цих заходів диявольська робота нацистів та їх асистентів була закінчена, і так закінчилася спільнота євреїв Рівного, що становила близько 30 тисяч осіб».

Пересильний табір примусової праці. 1941–1943 рр. Тимчасово утримувалась молодь віком від 16 до 30 років, заарештована під час німецьких облав на населення, яке підлягало вивезенню на роботи до Німеччини (кількість в’язнів невідома). Табір був фактично пересильним табором для подальшого вивезення молоді на роботи до Третього Рейху.

Табір для цивільного населення. У таборі утримували місцевих мешканців, представників різних національностей, заарештованих німцями під час проведення облав (кількість невідома). Табір охороняли жандарми та поліція. Людей годували раз на день: суп, вода, буханка хліба на 5 днів. Медична допомога була відсутня. В’язні хворіли на кишкові захворювання, їх використовували на різних важких роботах у місті. Кількість жертв невідома.

Тюрма. 1941–1943 рр. Утримувалось місцеве населення, члени сімей партизанів та підпільників. В’язнів піддавали тортурам. Їх харчування становило 100 г. на день, порція супу, порція води. Медичне обслуговування було відсутнє. Регулярно проводили розстріли арештантів в урочищі Сосенка та поблизу тюрми.

м. Сарни

Ґетто. 04. – 27.-28.08.1942 р. Утримувалось 6 тис. єврейського населення із Сарн, Рокитного, Клесів та Сарненського району. Ґетто розташовувалось на околицях міста, його територія була огороджена колючим дротом заввишки 4 м. Ґетто було перенаселеним (в одній кімнаті мешкало 15 осіб). 27-28 серпня 1942 р. у лісі за 1,5 км на північний захід від міста німецькі каральні органи провели масовий розстріл близько 15 тис. євреїв і 1,5 тис. циган, звезених із Сарненського ґетто та всього району. Декілька тисяч євреїв на чолі з організованою групою спротиву в момент початку німецької операції намагалися прорватися з території ґетто, відкривши вогонь по охороні, однак лише кільком сотням вдалося дістатися лісу та приєднатися до загонів червоних партизан. Ще менше дожили до вступу радянських військ у Сарни.

Смордва, Млинівський р-н

Табір примусової праці для євреїв. 1941–1943 рр. Про кількість жертв даних немає.

с. Соснове, Березнівський р-н

Виправно-трудовий табір. Згадки про функціонування табору датовані серпнем 1942 р. та січнем 1943 р.

м. Степань

Ґетто. Початок 1942 – 22.08.1942 рр. Утримувалось 2,5-3 тис. єврейського населення міста та околиць. В’язнів змусили здати усі цінні речі та золото, використовували на важких фізичних роботах. Від нестерпних умов, хвороб та виснаження багато помирало на території ґетто. Під час ліквідаційної акції 22 серпня 1942 р. близько 2,5 тис. євреїв було вивезено окремими групами та розстріляно поблизу с. Корчев’я, 553 особи – біля с. Колонія і 70 осіб – на кладовищі у Степані. Всього лише сотні євреїв з міста вдалося пережити Голокост.

Табір примусової праці. Створений наприкінці 1941 р. Утримувалось місцеве населення, переважно українці, заарештовані за відмову їхати на роботи до Рейху, здачу сільськогосподарських поставок. В’язнів використовували на роботах з будівництва мостів, а також для викопування ям, призначених для розстрілів єврейського населення. Про кількість жертв невідомо.

м. Тучин

Ґетто. 1942 р. Утримувалось 3-4 тис. євреїв. Ґетто охороняла поліція. В’язнів відправляли на роботи, катували та били. Під час операції з ліквідації ґетто 23-24 вересня 1942 р., в якій брали участь німецькі спеціальні команди спільно з українською допоміжною поліцією, організовані групи єврейського спротиву підняли повстання, підпаливши ґетто та відкривши вогонь по нападникам. Під прикриттям диму близько 2 тис. в’язнів спробували втекти в ліс. Однак через складні умови більшість втікачів, серед яких були жінки та діти, були виявлені та розстріляні німцями, дехто приєднався до загонів червоних партизан. Після приходу радянських військ у лютому 1944 р. всього 20 євреїв із Тучина пережили Голокост.

м. Червоноармійськ (тепер м. Радивилів)

Ґетто. 09-10.04. – 06.10.1942 р. Утримувалося 3 тис. осіб. Ґетто розташовувалось за 2 км від Червоноармійська і поділялось на 2 частини: в першій, на південній стороні міста, перебували «некваліфіковані» в’язні (люди похилого віку, жінки, діти); в другій, на північній стороні, – «кваліфіковані» в’язні (працездатні чоловіки та жінки). 29 травня 1942 р. під час проведення першої екстермінаційної акції – 1,3 тис. євреїв з першої частини було розстріляно у сосновому борі, 150 втекли. 6 жовтня 1942 р. під час проведення ліквідаційної акції було страчено 950 осіб, 650 особам вдалося втекти. Загалом у 1942 р. було знищено 2,3 тис. євреїв.

Табори військовополонених

с. Янова Долина, Костопільський р-н

Табір військовополонених. 1941–1943 рр. Утримувалось понад 10 тис. офіцерів та рядових червоноармійців. Табір розташовувався на території базальтових каменоломень. Охорону здійснювала українська та польська допоміжна поліція. Полонених водили на роботи до каменоломень на кар’єр. Чимало людей помирало від голоду та знущань (близько 1 тис. полонених). Всього було замордовано та розстріляно близько 2 тис. осіб. Трупи спалювали та закопували поблизу каменоломень. Взимку 1943 р. за підтримки місцевих підпільників із табору втекло близько 100 в’язнів у партизанський загін в Цуманські ліси.

м. Здолбунів

Табір військовополонених № 360. Листопад 1941 – осінь 1943 рр. Утримувалось близько 100 осіб військовослужбовців ЧА. У таборі над ними знущалися, морили голодом, жорстоко били, у зимовий час саджали у холодні приміщення, забирали цінні речі. Згодом полонених відправили до Німеччини. Від голоду та холоду померло 7 осіб.

с. Шубків, Тучинський (тепер Рівненський р-н)

Змішаний табір військовополонених та цивільного населення. 10.1941 – осінь 1943 рр. Утримувалось 550 радянських військовополонених, радянських партизан, цивільного населення різних національностей (українці, поляки, євреї) та політичні діячі. Територія табору перебувала під охороною. Харчування в’язнів становило 200 г. на добу, медичне обслуговування було відсутнє. В’язнів били, використовували на важких земляних роботах. У 1943 р. усіх полонених спалили живцем у ямі.

с. Трикопці, Олександрівський (тепер Рівненський р-н)

Табір військовополонених. Липень-серпень 1941 рр. Утримувалось декілька тисяч захоплених у полон військовослужбовців ЧА, представників різних національностей (росіяни, українці, кавказці, середньоазіати). Табір охороняли німці та українська допоміжна поліція (30 осіб). Дві конюшні (хліви) були огороджені колючим дротом, вночі по дроту підключався електричний струм. Полонені працювали у кар’єрі, на ремонті залізничної колії за 3 км від села. Їх били прикладами, знесилених розстрілювали, кидали в канави при дорозі, морили голодом, внаслідок чого останні помирали від голоду, холоду та знущань. Табір був ліквідований у серпні 1941 р., коли полонених відправили до Рівного у табір № 3. Точна кількість жертв невідома.

м. Рівне

Табір військовополонених № 1. 19.08.1941 – 1943 рр. Утримувалось 2,5 тис. поранених та хворих солдат і офіцерів ЧА. Серед полонених було 867 жінок. Кількість в’язнів поповнювалася іншими контингентами з пересильних таборів. Полонених утримували у двох корпусах: корпус «а» – на території тюрми м. Рівне, корпус «б» – на загородженій площі біля парку ім. Т. Шевченка. Приміщення не опалювались, без медичної допомоги хворі лежали на підлозі, помирали від холоду, голоду, епідемій, тортур. У таборі були поширені воші, тиф, кишкові захворювання. Вночі в’язнів примушували вставати, шикуватись на площі і співати на морозі, здійснювалося насильство над жінками. Усіх 2,5 тис. полонених розстріляли на вул. Біла, на кладовищі Грабник та біля тюрми м. Рівне.

Табір військовополонених № 2. 08.1941 – 1943 рр. Утримувалось 2 тис. 300 солдат та офіцерів ЧА різних національностей. Медична допомога була відсутня, в’язнів утримували в холоді, голоді, піддавали тортурам. Знищення військополонених відбувалось систематично: щодня з табору трупи розстріляних та напівживих людей закопували разом. Загалом було знищено 2 тис. 300 осіб.

Табір військовополонених № 3. 07.1941 – 03.1943 рр. Станом на листопад 1941 р. тут перебувало 15 тис. радянських військовополонених. Поступово їх кількість зросла до 30 тис. осіб (солдат та офіцерів). Бараки табору були оточені високими парканами і колючим дротом. У бараках вміщалась лише частина в’язнів, решта перебувала на вулиці. Годували раз на день гнилими овочами. Внаслідок жахливих санітарно-побутових умов тут поширилися епідемії. На ув’язнених випробовували досліди з отруйними речовинами, били, використовували на важких роботах у місті. Щодня від голоду, хвороб та холоду помирало до 500 осіб. Траплялись випадки канібалізму. Для очищення табору в’язнів виводили на кладовище «Грабник», де їх розстрілювали.

Змішаний табір військовополонених та цивільного населення. 1943–1944 рр. Утримувалась невелика кількість радянських військовополонених та цивільного населення (загалом 150 осіб). Табір охороняли 3-4 німці. Комендантом був офіцер-голландець, внаслідок чого його прозвали «голландським». В’язнів використовували на роботах із розбирання зруйнованих будинків. Кількість жертв невідома.

с. Доротичі, Сарненський р-н

Змішаний табір військовополонених та цивільних. 1941 – осінь 1943 рр. Утримувалась невелика кількість радянських військовополонених та цивільного населення Сарненського району, заарештованих після втечі з примусових робіт у Німеччині. Над в’язнями знущалися, били до втрати свідомості, змушували робити непосильні земляні роботи (ремонт дороги, площі), саджали у карцер і морили голодом, стравлювали собакам. Кількість жертв невідома.

м. Олександрія

Табір військовополонених – шталаг. 1941–1943 рр. Утримувалось близько 1 тис. рядового складу ЧА. Табір охоронявся допоміжною поліцією, був обгороджений колючим дротом. Полонених конвоювали на різні фізичні роботи, розбирання зруйнованих будинків, забороняли брати хліб, який кидали місцеві жителі під час робіт, били прикладами гвинтівок. Точна кількість жертв невідома.

м. Острог

Табір військовополонених. 1941 – 02.1943 рр. Утримувалось 5-6 тис. солдат та офіцерів ЧА різних національностей (при можливій кількості 450-500 осіб). Табір поповнював контингент із пересильних таборів. Розташовувався у казармах в урочищі Кідри. Людей годували супом з картопляного лушпиння, давали 150 г. хліба на день. Під виглядом медичної допомоги на полонених проводили досліди з отруйними речовинами. На роботи виганяли незалежно від стану здоров’я. У таборі панував голод, холод, поширювались епідемії тифу та інші хвороби, внаслідок чого загинуло 2 тис. 653 осіб, які були поховані в урочищі Кідри.

с. Берестовець, Костопільський р-н

Табір військовополонених. 1941–1942 рр. У серпні 1941 р. тут утримувалось 100 осіб, а в листопаді – 150 радянських військовополонених. Табір знаходився у хліві, загороджений колючим дротом, охоронявся поліцією. В’язні голодували, хворіли тифом. У листопаді 1941 р. німці розстріляли тут 20 осіб, у грудні – 7 осіб. Окрім цього, щоденно розстрілювали в’язнів, знесилених голодом і хворих на тиф (до 70 осіб). Їх складали на купи, а потім змушували самих в’язнів заривати у ями, возити на кладовище. Точна кількість жертв невідома.

с. Краховецька Осада (тепер с. Новоукраїнка), Рівненський р-н

Змішаний табір військовополонених та цивільного населення. Квітень 1943 – січень 1944 рр. Утримувалось 400-600 осіб із числа цивільного населення та військовослужбовці ЧА. Табір охоронявся німецьким СД. Полонених водили на роботи у с. Ремель збирати цеглу. Був встановлений режим дня (5 год. ранку – підйом, 6-7 год. – сніданок, 8-14 год. – робота, 14-16 год. – обід, 16-19 год. – робота, 19-20 год. – вечеря, 21-22 год. – «відбій»). У січні 1944 р. німці розстріляли та спалили усіх полонених.

м. Дубно

Табір військовополонених. 01.07.1941 – 1942 рр. Станом на 1 липня 1941 р. тут утримувалось 3,3 тис. радянських військовополонених (рядових та офіцерів). Було створено два табори: перший – для рядових червоноармійців (шталаг) у передмісті Сурмичі, другий – для офіцерського складу (офлаг) у Хмелярні. Приміщення не опалювали, медичну допомогу не надавали. Годували гнилими овочами і падаллю, в результаті чого поширювались епідемії кишкових хвороб. Полонених морили голодом, були випадки канібалізму. Із 3,3 тис. військовополонених зиму 1941/1942 рр. пережили всього 70 осіб.

м. Костопіль

Табір військовополонених. 1942 р. У таборі утримувалось 18 тис. солдат та офіцерів ЧА різних національностей. Відомостей про режим табору немає. Усі ув’язнені були розстріляні вздовж шосейної дороги до м. Рівне.

м. Корець

Табір військовополонених. У таборі не було опалення, медичну допомогу надавав лікар-єврей, який лікував хворих на пожертви, зібрані священиком. Годували дуже погано і мало. В’язні працювали в каменоломні. У таборі була висока смертність, померлих та напівживих ховали на кладовищі. Точна кількість жертв невідома.

м. Червоноармійськ (тепер м. Радивилів)

Табір військовополонених. 1942 р. Утримувалось 3,7-3,8 тис. радянських військовополонених, яких охороняла поліція. В’язнів конвоювали на різні господарські роботи та доставку води, яку вони возили на спинах, били шомполами та прикладами гвинтівки. Кількість жертв невідома.
Коментарі: