Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
21.03.2020, 15:20

Відома журналістка з Одеси: чому нам складно переживати карантин

"Я вчора вийшла на вулицю. Виїхала, точніше. В масці і одноразових рукавичках. З антисептиком в машині", - розпочала свій пост Facebook Zoya Kazanzhy. І проаналізувала, що нам заважає налаштуватися на життя в умовах пандемії коронавірусу. Її дописи викликали величезний резонанс у соцмережі, сотні поширень та коментарів.
"Одеса живе своїм життям. Досить багато людей в масках. Але людей взагалі ДУЖЕ БАГАТО. Скрізь. Працюють різні заклади. Скрізь продають каву. Люди ходять зі стаканчиками в руках. На дверях кафе в центрі міста написано: «Кафе працює як продуктовий магазин». Мережа Епіцентр відчинена. Під великими парасолями, на вулиці, продають практично все. Парки до ночі наповнені. Берег моря – забитий. Дитячі майданчики – теж. Мами маленьких дітей сидять на лавках і спілкуються між собою. Спортсмени бігають, велосипедисти їздять. Церкви працюють. Затори із машин існують".

І вчора мені здалося, що у нас знову все нормально… І це дуже розслаблює", - написала Zoya Kazanzhy і проаналізувала, чому нам складно переживати карантин.



1. Ми не готові. Ізоляція після бурхливого життя – страшенно тяжке випробування. Одна справа, коли ти розмірковуєш про це теоретично, і зовсім інша, коли починаєш реалізовувати усамітнення. Все твоє життя летить під три чорти. Власна безпорадність дуже гнітить. Ще більше демотивує нерозуміння термінів і форматів. Нам тяжко налаштуватися, що все не закінчиться 3 квітня. Хоча вже зрозуміло, що не закінчиться. Американські експерти прогнозують 18 місяців. Скасування карантину породжуватиме нові хвилі захворювань. Тому, скоріше за все, наш режим продовжуватиметься, щоб убезпечитися від піків.

2. Люди слабкі. Екологія, шкідливі звички, неправильне харчування, алкоголь, поганий і недостатній сон – це все точно не про здоров’я. Ми плюємо на нього. Багато хто із нас не мають найелементарнішого уявлення про функціонування власного організму. В школі нас активно вчили логарифмам і не давали жодних азів щодо піклування про здоров’я. І у більшості сімей стан здоров’я точно не є пріоритетом. Тому ми і виявились неандертальцями у ставленні до самих себе. Особливо це стосується чоловіків. Я бачила статистику - до лікарень звертається 80 відсотків жінок і лише 20 відсотків чоловіків. А потім ми питаємо, чому вони вмирають в таких кількостях? Інфікованість коронавірусом серед чоловіків теж більша, аніж серед жінок.

3. Ми дуже залежні від гаджетів, соціальних мереж, інтернет-послуг. Починаючи від того, що там створюємо бажані образи самих себе, які часто не мають нічого спільного з нами, реальними. І навіть, коли нам погано, ми все одно постимо різний брєд, щоб і далі підтримувати одного разу створені образи. Ми не любимо і не хочемо показувати свою слабкість чи свої проблеми. А відвертість в соцмережі сприймається як паніка і страх. І коли сто перший коментар стосується поради «не панікувати», то наступного разу сто один раз подумаєш, чи варто писати щось, через що тебе запідозрять у слабкості? Ну і ще одне, важливе: чи справлятимуться інтернет-мережі з навантаженнями, бо воно точно зросте пропорційно тому, скільки людей одночасно користуватиметься інтернетом.

4. Ми не вміємо спілкуватися. Проаналізуйте, що зараз відбувається з нашим спілкуванням, обмеженим членами родини і телефоном/інтернетом? Спілкування, вірніше, відсутність навичок якісного спілкування вилазить в перший тиждень. Так, можна по скайпу пити вино, пиво і горілку. Як довго? А якщо інтернету не буде? Зараз, звернула увагу, спілкування відбувається навкруги коронавірусу та організації побуту. Ще активно пропонується он-лайн навчання – вебінари, йоги, тренування і так далі. Абсолютне одностороннє спілкування. Думаю, нас чекає чергова непроговоренність. Давно кажу, що найзатребуваніша професія вже зараз – психологи, психотерапевти і психіатри. Першою, як правило, летить психіка.

5. Наш мозок не розуміє нових викликів. Якщо ви думаєте, що тяжко буде лише тим, кому 50+ чи 60+, то ви помиляєтеся. На нас всіх – від 18 і до 80 років, буде навалюватися така кількість проблем і завдань, які треба вирішувати, що мозок не встигатиме адаптовуватися. Наш мозок має певні установки, і перепрошивати його тяжко. Я думаю, що мова може йти не про вибір моделі поведінки, не про рішення, які вже є у нашому мозку. А про те, що необхідно генерувати нові рішення. Чи готові ми до такого? Ми в змозі забезпечити свої сім’ї і самих себе в нових умовах? Якщо ні, то що нас чекає?"

Коментарі: