Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
25.05.2020, 13:10

Чергування з рівненським спецназом: постріл біля школи [ЧАСТИНА 1] [+Фото]

Під час карантину у Рівному значно зменшилась кількість вуличних злочинів. Проте, поліцейські жартували, що як тільки люди повиходять на вулицю, так зразу і викликів на 102 побільшає. Карантин ще не закінчився, а деякі рівняни уже гуляють по повній.
Домовляюся про чергування з ротою поліції особливого призначення (колишній «Беркут», — авт.) на п’ятницю — день перед вихідними часто буває насичений подіями.

Приходжу на базу спецпризначенців близько 16:30. На подвір’ї зустрічаю командира — полковника Івана Котяша. Він одразу показує бійців роти поліції особливого призначення (далі — спецпризначенці, «беркутівці», — авт.), з якими я патрулюватиму цього дня і старшого екіпажу Андрія.

— Їздили вже ми з тобою, пам’ятаєш? — питає Андрій.
— Звичайно, — відповідаю (на патрулюваннях з «беркутівцями» мені щоразу попадається інший екіпаж, — авт.). — Я поки зайду до Лєни (Олена Павловська — психолог роти поліції особливого призначення — авт.) привітаюся. Позви мене, як будем їхати.
— Окей, — посміхається «беркутівець», бо знає, що перед чергуванням зайти до Олени на каву — то уже традиція.

Жінка випала з вікна восьмого поверху



Кілька хвилин кавування і — виїжджаємо. В екіпажі зі мною — троє спецназівців. Один — водій за кермом, біля нього — старший екіпажу. З третім беркутівцем сідаємо позаду.

— Куди їдем? — запитує водій в старшого екіпажу.
— Давай спочатку на Пагорб Слави, подивимось, що там.
— Багато зараз викликів? — цікавлюся. — Бо кілька тижнів тому їздили, то за весь вечір не було жодного.
— Зараз вистачає. Але як коли. Буває за добу і 7-10, а буває, що зовсім мало.

На Пагорбі Слави все спокійно. Десь сім’я з дітьми відпочиває, подекуди дівчата на лавочках сидять, теревенять.

Звідти прямуємо на Північний. Об’їжджаємо двори, вулички. Виїхавши до супермаркету «Арсен» раптом помічаємо, що до нашого авто біжать двоє схвильованих молодиків і махають, щоб зупинилися.

Водій гальмує, один з спецназівців відкриває дверці авто:

— У вас щось сталося?
— Це ви на виклик? — кричать молодики.
— На який виклик? Нас не викликали. Що у вас сталося?
— Там жінка лежить, — вказує один із них на сусідню багатоповерхівку. — Вона впала з вікна. З восьмого поверху.

Моментально вискакуємо з авто, біжимо до будинку, де зібралися люди біля тіла вкритого ковдрою. Лікарі уже констатували смерть.

— Ви поліцію викликали? — запитує «беркутівець» очевидців.
— Викликали… Ми думали, що це ви приїхали…
— Тоді зараз приїде слідчо-оперативна група.

Поки чекаємо групу, спецназівці опитують людей і оглядають місце події.
Вдається з’ясувати, що загибла — пенсіонерка, у квартирі на момент трагедії була сама.



Приїжджає слідчо-оперативна група, а ми їдемо далі. Там нам більше немає чого робити — «беркутівці» справ не розслідують. Чи був це нещасний випадок чи самогубство, з’ясує слідство.

— Прикиньте, там одна людина розказувала, що хтось з очевидців знімав на мобільний всю цю трагедію від самого початку — коли бабця ще тільки сиділа на підвіконні і як падала…, — розповідає нам один з спецназівців уже в машині.
— Значить завтра буде десь в «ютубі», — додає інший.
— Ото в нас люди…

Неповнолітній хлопець стріляв на території школи


Не встигаємо далеко від’їхати, як на планшет приходить терміновий виклик (зараз майже усі виклики з лінії 102 передають нарядам на планшети, — авт.).

— Ох, нічо собі — говорить «спецназівець», глянувши у планшет. — Стрілянина на території четвертої школи — на Жуковського. Оце то капєц. Вмикай сирену. Погнали!

Водій вмикає сирену з «мигалками» і додає газу, а хлопці тим часом швидко вдягають бронежилети.

— Вдягай теж, — говорить «беркутівець» і передає мені важезний бронежилет.

Я роблю великі очі:

— Та ви шо! Я в «броніку» спецназу навіть встати не зможу.
— Ну то все одно тримай, якщо нас будуть обстрілювати, то прикривайся ним.

Я кладу свою сумочку під сидіння, беру на руки бронежилет, хоча розумію, що при потребі навіть підняти його навряд чи зможу.

На під’їзді до школи Андрій просить вимкнути сирену, щоб не налякати «стрільця». Але, заїхавши на територію, бачимо, що там все тихо. Жінки гуляють з дітьми, а трохи далі від них на лавочці сидить компанія підлітків — хлопці з дівчатами жартують, приколюються.

— Оце, швидше за все, вони балуються. Під’їжджай обережно і зупинися там.

Зупиняємось, виходимо з машини. Один з підлітків відходить від лавки на футбольне поле і піднімає руки. «Беркутівець» підходить:

— Це ти стріляв?
— Я, — спокійно відповідає хлопець і одразу простягає пістолет. — Держіть.
— Клади на землю. Акуратно.



Хлопець обережно кладе пістолет на траву.



— Це пневмат, — каже.
— Та бачу, — говорить спецназівець. — Твій?
— Мій.
— Дозвіл маєш?
— Ні.
— Скільки тобі років?
— П’ятнадцять. Буде скоро…
— Де взяв пістолет?
— Купив. В Інтернеті замовив. Там всім продають.
— А гроші?
— Заробив. Я працюю охоронцем в …(заклад не вказуємо з етичних міркувань, — авт.). Для того і купив, бо мало що… Для самозахисту, самі розумієте.
— А тут від кого захищався? Що напав хтось?
— Та нєєє, — посміхається хлопець. — Так.. По бутилках стріляв.



Поки хлопець відповідає на запитання, його друзі поряд сміються.

— Вам смішно? — строго запитує «беркутівець». — Ви бачите в цьому щось смішне — стріляти на території школи? Он скільки дітей маленьких бігає.
— Та я бачив… — виправдовується хлопець. — Але дочекався, поки вони подалі відійдуть.
— Я розумію, що це пневмат, — продовжує спецназівець. — Але якби ти, не дай Бог, поцілив дитині в око? То що? Наробили б біди. Дзвони батькам, ти неповнолітній.



Хлопець слухняно дзвонить матері, а «беркутівець» викликає працівників ювенальної поліції, адже неповнолітніми займаються саме вони.

Поки один з спецназівців розмовляв з дітьми, інший опитував поруч двох чоловіків — тих, які і викликали поліцію.

— Це наші патрульні, виявляється. Просто в цивільному — розповідає мені спецназівець. — Проходили десь тут рядом, якраз коли він стріляв, от і викликали. І стояли чекали нас.
— Добре, що пацан спокійний такий попався, не буянить, нормально спілкується, — кажу.
— Да, видно, що адекватний. Та і бач, каже, що на роботу ходить, працює. У нас повно здорових мужиків на дивані лежать, робити нічо не хочуть, а він в своїх майже 15 уже гроші заробляє.
— Тільки цікаво, як його охоронцем в неповних 15 років взяли.
— Неофіційно, швидше за все… Зараз приїде хтось з ювеналки, складуть протокол на батьків і на нього за хуліганку, напевно.

За кілька хвилин починається дощ, я ховаюся в машину. Якраз підходить мати хлопчика і працівник ювенальної поліції. Разом з підлітком теж сідають в машину спецназівців, щоб поліцейський відібрав пояснення.

Жінка розповідає, що син справді працює охоронцем. Про те, що купив пістолет, вона знала, але…

— Я не думала, що вистачить розуму стріляти на території школи, — додає, з докором глянувши на сина.
— Та я.., — знітився хлопець. — Я ж просто попонтуваться хотів… Ну тоїсть як попонтуваться… Я його вчора тіки купив, от і рішив випробувати. Зря, канєшно, шо біля школи.
— Ну понятно. — каже поліцейський. — Попонтуваться перед пацанами рішив.
— Ну тіпа да, — сміється підліток.

Поліцейський записав пояснення, підписали папери і розійшлися. Якраз і дощ закінчився.

Раптом до машини підбігає спецназівець, відкриває біля мене дверці:

— Виходь!
— Куди? Ще щось сталось? — здивовано перепитую.
— Виходь, виходь, бігом. Щось покажу.

Вискакую з машини, «беркута» ведуть до футбольного поля:

— Диви, яка радуга класна!
— Точно!
— Фоткай, поки не пропала.
— О, це селфі треба! Цей раз буде «селфі з беркутом» на фоні радуги, — сміюся.



Робимо кілька фото на фоні веселки і продовжуємо патрулювати місто.

Продовження репортажу: Чергування з рівненським спецназом: вантажника побили під час пиятики [ЧАСТИНА 2] [+Фото]
Коментарі: