Ми у Facebook
25.05.2020, 15:53

Чергування з рівненським спецназом: «притон» в екс-притулку для безхатьків [ЧАСТИНА 3] [+Фото]

Під час карантину у Рівному значно зменшилась кількість вуличних злочинів. Проте, поліцейські жартували, що як тільки люди повиходять на вулицю, так зразу і викликів на 102 побільшає. Карантин ще не закінчився, а деякі рівняни уже гуляють по повній.
Попередні частини репортажу:

Чергування з рівненським спецназом: постріл біля школи [ЧАСТИНА 1]

Чергування з рівненським спецназом: вантажника побили під час пиятики [ЧАСТИНА 2]

Їздимо по вокзалах, де зазвичай трапляється чи не найбільше правопорушень. Але оскільки транспорт зараз не їздить, на автовокзалі зовсім тихо і практично безлюдно. На залізничному теж ніхто ніде не буянить.

Тільки збираємось їхати далі, як бачимо автомобіль, котрий ніяк не може рушити з місця.

— Може його толкнуть? — каже «беркутівець» водію. — Зупинись біля нього, спитай, що сталося.

Раптом з авто жваво вистрибує молода дівчина і радісно запитує:

— О, хлопці, «прикурить» не буде?
— А може підштовхнути? — цікавиться спецназівець і виходить з машини.
— Та нє, тут не поможе, — водійка починає детально розказувати, в чому проблема.



Хлопці обдивляються машину, «прикурюють» від свого авто, дівчина дякує і роз’їжджаємось.



— А добре так дівчина шарить по машинах, — каже «беркутівець». — Права точно не купила. Хоча акумулятор змінити не завадило б. Давайте на Ювілейний прокатаємся.

По дорозі на мікрораройон Ювілейний заїжджаємо на територію колишнього притулку для безхатьків по вулиці Дубенська 71 а. Притулок перенесли, а у приміщенні міська влада обіцяє зробити дитячий садок. Проте, ця будівля давно уже перетворилась на «притон».

— О, це ж тут оцей притончик такий «класний», — кажу, — якось уже тут були кілька місяців тому. Тоді ще через вікно лазили, яке навстіж було відкрите. І ще двері погано відкривалися.
— Які двері? — «беркутівець» показує на отвір, де колись були двері.
— О! Дверей уже навіть нема.

Виходимо з машини, заходимо всередину, спецназівець присвічує ліхтариком, а там уже розвалене практично все.

— Оце то капец, — каже поліцейський. — Давно такого не бачив.
— Пару місяців тому аж такого не було, — кажу.
— Та навіть ще пару тижнів тому «аж такого» не було.





На стінах побита плитка, стіни розбиті вщент, вирвана проводка, вирвані металічні перила зі сходів.



— Давай руку, бо тут впасти можна.



Тримаюся за «беркута» і намагаюся ні не перечепитись об якийсь штир чи гору сміття, ні не злетіти зі сходів без перил.





Ходимо по приміщеннях, де раніше були кімнати. Дверей нема, купу вибитих вікон. Подекуди валяється те, що залишилось від раковин і унітазів. В деяких «кімнатах» якесь шмаття — видно, що хтось тут часом ночує. На підвіконнях шприци, пляшки, стакани, щось, що залишилось від «закуски».









В одній з такий «кімнат» знаходимо безхатька. Лежить на купі шмаття, відпочиває. Але в масці.



«Беркутівець» розпитує, хто такий. Чоловік розказує, що проживає в Рівненському районі з матір’ю, але давно уже ночує тут.

— То ж маєш, де жити. Давай додому завезем, — пропонує «беркутівець».
— Та нєєє… Мені тут нормально.
— Ну як хочеш.
— Я якось приїхав. Вкрали в мене тут вєліка і телефон, то так тут і остався.
— А заяву писав?
— Не писав нічо…
— А, ну ясно. То ж вам «не по понятіях» заяви по поліціях писати, — і додає, повертаючись до мене, — Судимий.
— А хто тут все понищив, не знаєш?
— Не знаю…
— Добре ти все знаєш, хто тут «хазяйнує».
— Чуєте, — говорить чоловік, встаючи з свого «ліжка». — Піду я… Води наберу.
— Іди.

Чоловік кудись шкандибає з пляшкою, а ми ще трохи обдивившись навкруги, вертаємось в машину.

— Ото вже розвалили, — каже «беркутівець», — навіть проводки повиривали.
— Ну а шо, — говорить інший, — алюміній зараз по 14 гривень. Мотка намотав і маєш пляшку.
— Тут і завалить когось можна. Ну взяли б ту людину якусь, якій нема де жити, виділили їй якусь кімнатку, та й хай собі живе і охороняє це приміщення. Але ж нє…
— Зато «бомжик» в масці, — кажу.
— Ну то ж у нас люди взагалі странні, ти що не знала?
— Оце то сто відсотків!

На Ювілейному також об’їжджаємо двори багатоповерхівок — нічого підозрілого. Опісля — їдемо в Золотіїїв, зупиняємось біля одного з приватних будинків.

— Тут голова суду живе, — пояснює один з «беркутівців». — А наші хлопці його охороняють. Маємо перевірити несення служби.
— А чого його судова охорона не охороняє? — запитую.
— У них нема якихось там сертифікатів. Коротше кажучи, нема права на бойову зброю, як у нас. Отого і так.

Перевіривши охорону, ще деякий час патрулюємо місто — схоже, що люди вже сплять, і хлопці пропонують завезти мене додому.

Поки їдемо, на Дубенській, неподалік Пивзаводу, на тротуарі біля дерева лежить чоловік, а ще двоє — чоловік з дівчиною намагаються його підняти.

— Давайте-но глянем. Вдруг йому по голові дали, — каже спецназівець.

Зупиняємось, підходимо ближче.

— Добрий вечір! — вітаються поліцейські. — Що у вас сталося?
— Добрий! — відповідає чоловік, який намагається підняти іншого. — О, добре, що ви приїхали, бо ми якраз хотіли викликати. — Ми тут проходили поруч, бачим — лежить. Намагаємоємось підняти, але він каже, що хоче поспати.
— Ото вже «накарантився» — каже «беркутівець», дивлячись на п’яного. — Вставай, людино!

Спецназівець ставить чоловіка на ноги, той отряхується і починає бігати по дорозі, намагаючись зорієнтуватись в просторі, знову падає. Благо, машин на трасі немає.



Один зі спецназівців піднімає п’яного, відводить на іншу сторону вулиці, саджає на камінь.

— Присядь. Посиди. Допомога потрібна? — запитує.
— Нє.. Нормально все. Не чіпайте мене.
— Де проживаєш?
— Тут, на Павлюченка. Але зараз там не живу. Мені треба йти…
— Дійдеш сам?
— Дійду.
— Точно? На дорогу не вибігай!

Поліцейський відпускає чоловіка, той ще трохи похитавшись, починає вже йти нормально.

— О, диви, як уже рівно йде, — каже один спецназівець іншому.
— Да-да. Вони, як нашу машину бачать, то різко всі тверезіють.
— А він точно п’яний? Не під наркотою?
— Та нє, перегар страшний від нього.

Робимо ще «контрольне» коло біля Пивзаводу, щоб переконатися, що чоловік ніде знов не впав, і хлопці доставляють мене додому.

— Класно з вами, — кажу. — Сьогодні взагалі вечір насичений був.
— Коли наступного разу до нас?
— Сподіваюсь, скоро!

П.С. А о третій ночі, спецназівців підняли по тривозі у Рівненський район на затримання зловмисника, який підрізав одного чоловіка, а іншій жінці наніс тілесні ушкодження, зламав кисть руки і забарикадувався в хаті зі своєю співмешканкою. Оскільки була загроза, що при затриманні він може покалічити і співмешканку, викликали «беркутівців». Чоловіка затримали, а при огляді знайшли наркотики (пакет трави, схожої на марихуану).





Тетяна ЗАКОРДОНЕЦЬ





На правах реклами