Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
10.10.2020, 11:44

Іван ІВАНОВ: «Розвиток громади – це насамперед створення сприятливих умов для локального бізнесу»

За плечима вихідця із Садового Івана ІВАНОВА доволі непростий та сповнений напруженою професійною діяльність трудовий шлях. Свої перші кроки на професійній стезі він робив, працюючи в органах внутрішніх справ.
Далі була робота в органах прокуратури, Київській обласній та Бориспільській митницях Державної митної служи України, Службі безпеки України в м. Києві.

Під час перебування в столиці Іван Іванов доволі часто навідувався на малу батьківщину, особливо до села Садового, в якому виріс і де поховані його батьки. А 2017 року Іван Іванович повернувся на Рівненщину й виконував обов’язки начальника Рівненської митниці ДФС. Після рефорування митниці, у травні 2020 року, він обійняв посаду першого заступника начальника Поліської митниці Держмитсужби.

Як досвідчений юрист і фахівець митної служби Іван Іванов добре знає особливості нашого регіону, динаміку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, проблеми малого й середнього підприємництва, великого бізнесу. А ще добре знає та розуміє проблеми мешканців сіл району, адже й сам виріс та сформувався як особистість у селі.




Сьогодні ми бесідуємо з Іваном Івановичем про його рішення йти в політику й присвятити певний час свого життя розв’язанню проблем громад нашого району й області.

Іване Івановичу, у Рівному ви вже давно відомі як заслужений юрист України, представник керівного складу Поліської митниці. Звідки бажання пов’язати життя з політикою?


- Не так бажання, як потреба. Не секрет, що нинішня політична еліта – це здебільшого люди, котрі роблять свої перші кроки на цій ниві. І з одного боку це добре, адже молодь – це насамперед енергія, потенціал, креативність. Водночас люди не мають часу, аби вічно чекати на обіцяні їм зміни. Уже багато років нам обіцяють поліпшення життя, але соціальне й фінансове благополуччя населення залишається на тому ж таки рівні або ще й нижчому. У той час, як розвинуті країни глобалізуються світовою економікою, рівень вітчизняної економіки падає. І мова навіть не про великий бізнес. Вагомою складовою вітчизняної економіки є саме малий і середній бізнес. Саме його представники беруть на себе роль фінансових донорів, благодійників під час розв’язання проблем на локальному рівні. Ніхто з Києва не їхатиме до Гощі чи Садового, аби працювати задля розвитку громад. Я ж, самостійно ставши на ноги в цьому житті, вирішив повернутися на малу батьківщину. Я підсвідомо відчуваю потребу віддати належне землі, де я народився, де знайшли вічний спочинок мої батьки. Для когось це може видатись дивацтвом. Для мене ж це – виконання синівського обов’язку.

П’ять років тому ви вже балотувалися в депутати Рівненської обласної ради, а отже декларували певні зобов’язання перед своїми виборцями. Якщо не помиляюсь, тоді партії забракло всього 32 голоси, аби пройти в облраду. Чи виконали ви дані під час перевиборчих гонок обіцянки?

- Ніколи не обіцяю того, що не можу виконати. Порожні слова звучать дуже голосно, але залишають по собі неприємний присмак свідомої облуди. Тому обіцяю лише те, що мені справді під силу зробити.

Відповідаючи на ваше запитання, можу розказати про один випадок із мого життя, який, власне, стосується саме передвиборчих обіцянок. Одна з них – допомога в будівництві душової та сауни на спортивному майданчику Бугринського ліцею. Перед виборами ми зустрічалися з директором ліцею Степаном Сондаком і він попросив допомогти йому в цьому ділі. Зваживши на важливість такої ідеї для комфорту місцевих спортсменів, я пообіцяв свою допомогу. До виборів мені не вдалось це зробити, але ж після них життя не закінчується. І уявіть собі здивування Степана Сондака, коли я знову приїхав до нього вже після виборів, але не з порожніми руками, а з будівельними матеріалами.

Таких прикладів є чимало, але чи варто нині про них згадувати? Скажу лише, що останні 10 років мої думки були спрямовані на розвиток і лобіювання інтересів району на різних рівнях – від обласного до столичного.
Яку з обіцянок було виконати найскладніше?


- Ту, яка обійшлася найдорожче (усміхається. - І. П.). І я не жартую. Це справді так. А мова йде про славнозвісну дорогу Тучин-Садове. Роботи над проєктом будівництва розпочались ще 2013 року. Сільська рада доклала всіх зусиль, аби зі свого скудного бюджету виділити частину коштів на проєктно-кошторисну документацію. Решту грошей надала районна рада. Усе складалося добре, і ми були переконані, що вже наступного року розпочнуться ремонтні роботи. На жаль, ситуація в Україні внесла свої корективи в поточні плани й кошти, закладені в державному бюджеті на будівництво дороги, були спрямовані на забезпечення військових.




Для того, аби мрія садівчан здійснилась, знадобилось довгих 7 років. Упродовж цього часу я не випускав це питання з поля зору, і врешті мої односельці мають нову дорогу.

Практично під вибори на вітчизняній політичній орбіті з’являються нові партії, становлення яких підкріплено величезними фінансовими вливаннями. Чи є вони достатньо потужними конкурентами вже відомим партіям?

- Доречне запитання. Я скажу так. Найцікавіше те, що нові партії та лідери з’явились буквально за два місяці до місцевих виборів. З 2015 року про них ніхто не чув і вони не зробили нічого конкретного для Гощанщини. Для себе – можливо. Сьогодні вони стають благодійниками, меценатами, організаторами футбольних проєктів, розповідають, як вони ремонтують дороги за бюджетні кошти, допомагають освітянам, медикам тощо.

Я не піарю своєї роботи в соцмережах. Мені важливо підтримати та допомогти людям, які дійсно цього потребують. Як от Оксана Поліщук із Тучина, якій ми організували лікування й операцію на нирці, яку пересадили. Випадок одиничний, але його результат – урятоване життя молодої дівчини.

Як у цій передвиборчій агітаційній гонці людям відсіяти зерно від полови й зробити вибір не на користь певної партії чи депутата, а на свою користь? Тобто щоб надалі голоси виборців трансформувалися в реальне добро для громади.

- Почати думати й не марнувати свій голос на розкручені бренди, технічних кандидатів, які не мають бажання особисто долучатися до розв’язання проблем громад, а лише відтягують голоси виборців на користь інших кандидатів.
Місцеві вибори-2020 складні та особливі. Від вибору людей залежить майбутнє громад. Це потрібно усвідомлювати. Скажімо, у Гощі на посаду селищного голови від нашої команди балотується професійний управлінець, менеджер багатьох футбольних команд району й мій друг Юрій Буркалець. Познайомились ми з ним близько п’яти років тому під час матчу чемпіонату області з футболу між ФК «Садове» й командою «Вельбівне». Матч проходив у селі Садовому. Відтоді ми разом плідно співпрацюємо, допомагаємо вирішувати окремі проблемні питання практично всіх галузей району та окремих людей. Особисто для мене Юрій Буркалець є гарантом і водночас мотиватором для залучення інвестицій у громади Гощанської ОТГ. Про завдання та плани розвитку громади ми розкажемо згодом.

Не можу оминути й футбольну тему. Ви – президент двох футбольних клубів, а нещодавно взяли під опіку ще й футбольну дівчачу команду «Гощаночка». Чи плануєте й надалі фінансово підтримувати ці проєкти?

- Не можна людям дати надію, а згодом зруйнувати їхню мрію. І футболісти, і юні футболістки розраховують на мою підтримку, і я не маю права підвести їх. Тому поки це буде в моїх силах, я робитиму все можливе для розвитку футбольного життя краю та місцевих футбольних команд.
Щодо дівочої команди «Гощаночка», то це загалом окрема тема для розмови. Ці дівчата викликали величезний фурор на чемпіонаті України, в якому вони вперше брали участь. Уперше! А з яким результатом повернулися? Бронзові призери України! Я пишаюся ними й, звісно, гарантую свою підтримку.

Бесідувала Соломія КНЯЖИНСЬКА.

Два роки робили документи, а дорогу - два місяці


Мрія людей про нову дорогу до Садового практично була утопією. Їх годували обіцянками десятки років. Я ж працюю сільським головою вже 18 років. І завжди, коли до нас приїжджали керівники різних рівнів, зокрема й з обласної держадміністрації, то першим проблемним питанням було будівництво дороги, а другим – будівництво газопроводу. Газопровід проклали вже давно, а дорога так і залишалася лише в мріях.

Перша надія на будівництво нової дороги з’явилась у 2013 році. Тоді голова РДА Геннадій Владичук пообіцяв, що всі кошти, які будуть виділятися на капітальне будівництво, спрямовуватимуться на ремонт цієї дороги. Але сталося те, що сталося, – в Україні почалася війна й ніякої мови про кошти на капітальне будівництво не було.

Загалом будівництвом цієї дороги мешканці Садового зобов’язані нашому односельцеві Івану Іванову. Він загорівся ідеєю ремонту дороги до його рідного села та робив усе можливе для цього. Документацію під його опікуванням почали виготовляти ще 2015 року. Спочатку зробили одну. Не пройшла експертизи. 2018 року відновили її, унесли корективи. Вартість проєктної документації становила майже 170 тис. грн. З них 50 тис. грн на умовах спільного фінансування – гроші сільського бюджету, а решта коштів – з районного бюджету. Складний то був процес. Два останні роки пішли на її виготовлення, експертизу. Але навіть коли щебінь почали вже возити, то люди ще не вірили в те, що дорога буде. І от нарешті ця утопічна мрія садівчан таки здійснилась.
Валерій ВЕРТЕЛЕЦЬКИЙ,
Садівський сільський голова.
Коментарі: