Ми у Facebook Ми у Youtube

Петро Велесик "Дівочий брід"

Легенда
Вози рипіли,
аж земля тремтіла,
на друзки - люто! -
тишу лісову,
Стриміли вгору
сосон сині стріли,
щипали коні на ходу траву,
Чужинці йшли
Поліссям за ясиром.
Хмурнів і хвилювавсь
татарський бей:
вже другий день
людини не зустріли.
Траплялись села -
тільки без людей.
Не міг збагнуть
бувалий воєвода
оцей народ
з ненавистю в очах,
хоч все життя -
у битвах, у походах,
а тут проймав
незнаний досі страх.
Мовчали вої,
стомлені, змарнілі.
На їх обличчях
відчай занімів.
Вже другий день
вони отак тремтіли,
кляли того,
хто їх сюди привів.
Кінчався ліс.
Ген річка, верби, хати.
- Ясир, ясир! -
чужинці ожили.
Відразу по дворищах
сновигати.
Але нікого
так і не знайшли.
Татари остовпіли
разом з беєм:
відкрились двері,
вийшла з хати в двір
чарівна полісянка,
наче фея.
Загомоніли всі:
- Оце ясир!-
- Гей зупиніться,
покажу, де люди, -
вона сказала,
глянувши з-під вій.
І мовив бей:
- По-твоєму хай буде.
Не гаймося,
отож, веди мерщій. -
Година...Три...
Татари поспішали.
Горіли очі дівчини,
як глід.
- Нема людей, -
сміялась, - повтікали?
І там її ординці зарубали...
І з тих часів отут -
Дівочий Брід.

Біографія Петра Велесика
Переглядів: 10605
Коментарі
Ім’я:
Ваш коментар: