Ми у Facebook Ми у Youtube

Вірш Вікторії Дикобраз "Теплообмін"

"Теплообмін"
Влітку, коли футболки стають одноразовими,
а ріки від злив такими, що можна втопитися,
приходить той час ховатися в протигази,
щоб бачити сни між дев'ятою і двадцять першою.

Місто, твоя колискова кімната смутку,
настовбурчує вуса й міцні хребтові пластини.
І пірнати доводиться босо у жовті трави
або у асфальт, що кольору пластиліну.

Ти виходиш до нього з вікна, і отак щоночі
сидиш на даху обгорілим двоногим голубом.
Заводиш розмови про ваші спільні історії,
і чомусь так нестерпно від тих невагомих споминів.

Хоч місто твоє молоде – лиш сім сотень років –
його вулиці, мов партизани, мовчать про бачене.
Хто тут лишився й склав перед Шляхом долоні,
той нестиме цю службу і далі, уже на цвинтарі.

І в передчутті, що колись тебе вирве з корінням,
щоночі співаєш для нього улюблені вірші.
Що повернешся на зиму в панельні будинки
віддавати заслужену плату: тепло і вірність.

Вікторія Дикобраз
Переглядів: 1505