Корені Великодня шукають в язичництві

Дата святкування Пасхи встановлюється наперед і кожен рік припадає на різні дні — з 22 березня по 25 квітня за старим стилем. Правило встановлення дати було затверджене на Першому Вселенському соборі у 325 році у місті Нікєї. Щодо походження пасхальних обрядів та звичаїв, вважають, що вони, найімовірніше, запозичені з язичеських культів і в переродженому вигляді пов’язані з особою Христа.
Християнське оформлення свята мало в чому змінило сутність обрядів язичництва. У боротьбі з непохитними канонами християнська церква була змушена йти на компроміс з язичницьким світоглядом народу. Так до християнського богослужіння увійшло чимало язичницьких явищ і атрибутів, наприклад, крашанки або писанки, весільні та великодні короваї, різні обрядові буханці. На жаль, їхні прадавні назви були замінені іноземними — паска, проскурка, христопоклінний хліб.
Про українські крашанки існує багато легенд. Одна з них висловлює таку думку: “Любов доти існуватиме у світі, доки на землі будуть розписувати писанки”. Їх освячують у церкві й дарують один одному, несуть на могили померлих. Походження цього звичаю пов’язують із іменем Марії Магдалини, яка піднесла римському імператору Тиберію червоне яйце і сказала: “Христос воскрес!” і розповіла про вознесіння Спасителя.
З пасхальними крашанками пов’язано чимало старовинних обрядів. Наші предки вмивались водою, в яку опускали крашанку, щоб бути здоровим і красивим. Яєчну шкарлупу розкидали по полю, щоб льон був білим, як яйце. Вірили, що пожежа згасає, якщо кинути в неї посвячене яєчко.
Проте не так вже й важливо, звідки що до нас прийшло. Найголовніше, що є в традиціях — це їх розвиток. І коли великодній мелодійний передзвін сповіщає про Воскресіння Христове, усіх об’єднує радість святкування. Ця мить сповнює людство світлом, чистотою, добром та оновленням.