Олександр Литвинчук: Я збираю історію Рівного по крупинках

Своє захоплення Олександр Литвинчук називає одним-єдиним словом — “фанат”. Власне, він так і каже: “Я фанат своєї справи”. Іноді, щоб дістати якусь незначну старовинну річ, він викладає зі свого гаманця по сто-двісті умовних одиниць. Але це ще не все. Чоловік їздить великими й малими містами України і навіть перетинає кордон. У Росії, Польщі, Німеччині він відвідує аукціони, щоб придбати якусь малопомітну почорнілу фотокартку із зображенням вулиць нашого старого міста або оригінальну листівку. Ось тому його колекція фотографій та листівок вражає своєю повнотою (їх налічується в чоловіка майже двісті), унікальністю. Напевно, навіть зібрання Рівненського обласного краєзнавчого музею не порівня-ється з нею. На фотографіях ми бачимо і старовинну капличку біля Свято-Воскресенського собору в центрі міста (її свого часу зруйнували більшовики), і замок князів Любомирських (він згорів), і єврейську синагогу.
— Колекціонування мене приваблювало з дитинства, — каже пан Олександр. — З восьмого класу я збирав старовинні монети. Згодом це переросло у щось більше. Почала з’являтися колекція старовинних речей, тобто антикваріату, археологічних знахідок. Цьому захопленню я присвятив багато років (сьогодні Олександру Литвинчуку — 37). З кожним роком колекція поповнювалась новими експонатами.
Одного разу поїхав у Польщу. І там зовсім випадково до рук потрапила книга, яка в перекладі україн-ською мала назву “Ілюстрований про-відник по Рівному”. Це мене дуже здивувало, і я замислився. Чому так? Рівне перебувало у складі Польщі більш як півстоліття тому, але ця країна спромоглася не забути про своє колишнє місто і видала книгу, аналогів якої немає в нашій державі. На титульній сторінці зображений герб Рівного (із старовинним замком), а також колишня печатка магістрату міста. У цій книзі на двохстах сторінках передавалась історія міста, як кажуть, від “а” до “я”. Це мене вразило наповал. Чому ми не можемо видати таку саму книгу? Адже це історія не чужого міста, а нашого!
Після повернення з Польщі моє життя змінилося, бо серйозно вирішив зайнятися колекціонуванням фотографій, листівок, а також речей, пов’язаних з нашим містом. Скажу прямо — справа не з легких. Наприклад, за одну тільки фотографію рівненської синагоги, зроблену на початку минулого століття (нині ця споруда осучаснена - авт.), я виклав сто доларів. Але в мене ще є багато не менш цікавих фотографій. Скажімо, на кількох дзвіниця поблизу Свято-Воскресенського собору, споруда теперішнього поштамту, друге русло Усті, що текло нинішнім проспектом Миру, та інші.
За словами колекціонера, Свято-Воскресенський собор раніше мав назву Олександрівський, бо на його освячення приїжджав цар Олександр ІІІ. Не менш цікава фотографія старої вулиці міста, де вільно бігає здоровенна свиня. А ось — повоєнні роки: навпроти собору відбувається мітинг, приурочений 7 листопада. Тут і цікаві фотографії палацу Любомирських. Він стояв у районі теперішнього стадіону “Авангард” і був оточений водою. На одній фотографії — понівечений пожежею готель “Поласт” (нині цієї споруди вже нема). А ще на фото і поштових листівках — парад польських військ, Рівне 1919-21рр. минулого сто-ліття, під час німецької окупації. Тут видно і вулиці, вимощені бруківкою, і перші електричні стовпи, і єврейські бараки...
— У нашому місті до війни жило 70 відсотків євреїв, — продовжує Олександр. — У свій час ще в шістнадцятому столітті польський король Сиґізмунд, щоб відновити місто (яке чомусь постійно руйнували пожежі та інші стихійні лиха) надав йому право безмитної торгівлі. Тому сюди швидко з’їхалось багато євреїв. Рівне стало чималим торговельним центром Волині.
Взагалі, якщо торкнутися історії міста, то не даремно на його гербі зображений замок. Але це — не палац князів Любомирських, як думає багато хто. У Рівному в епоху середньовіччя був бойовий замок. Я можу навести деякі слова з однієї польської історії. Місто згадується у 1461 році, коли Іван Дучко продає свій двір і село біля Луцька за назвою Ровноє Семенові Несвіцькому. За нього він взяв 300 коп широких чеських грошей. А от пізніше, у 1481 році, Марія Несвіцька зводить тут замок. Швидше за все, саме цей замок споконвіків символізує наше місто.
Окрім фотографій та листівок, Олександр має в своїй колекції інші цікаві речі. Наприклад, годинник рівнянина, подарований йому за добросовісне будівництво дороги на Басовому Куті, або старі пляшки місцевого пивзаводу. Тут і значок рівненської Просвіти, і заклична листівка німців часів окупації до місцевого населення, інші експонати.
Наразі Олександр очолює міську громадську організацію “Товариство колекціонерів “Антикваріат давнього міста”. Він часто спілкується з іншими любителями старовини, обмінюється з ними. Але найцінніші та найближчі для серця колекціонера саме фотографії Рівного.
— Якщо десь бачимо якусь виставку фотографій старих міст, навряд чи серед тисячі знайдемо хоч одну “рівненську”, — стверджує Олександр Литвинчук. — Чомусь їх збереглося дуже мало. Тому в мене є заповітна мрія: хочу збільшити свою колекцію і видати книгу з фотографіями міста або відкрити виставку. Щоб кожен рівнянин міг подивитися на місто, в якому живе, з порога двадцять першого століття.