У Рівному незряча жінка "бачить" хворі органи руками

Ця незряча жінка швидко пересувається в кімнаті, де робить масаж. Вільно переставляє стілець, навіть помічає, що покривало на кушетці, поки вона була відсутня, поклали не так.

З учителями, директором і всіма працівниками НВК «Особлива дитина», де вона працює, вітається по імені, відчуває всіх за енергетикою і ходою. Так само вільно у разі потреби знаходить клас, в якому треба взяти за графіком на масаж дитину. А вже коли працює з нею, то віддається повністю, щоб допомогти і бодай трішки полегшити її стан. От тільки очі жінки закриті для світу. Вона нас не бачить, зате Господь дав їй дар бачити пальцями, діагностувати хвороби й допомагати людям.

Енергійна, трудолюбива й дуже відповідальна – так охарактеризували Ольгу Хвостікову директор і завуч школи. Батьки діток, з якими вона постійно працює, називають її рятівницею.

Ольга Євгенівна розповіла, як її перший маленький пацієнт Діма міцно обійняв її і відверто запитав: «Ти зробиш, щоб я хоч трошки міг ходити?» Хіба можна було сказати цій дитині «ні»? Нині цей хлопчик, який пересувався на візку, вже ходить на ходулях. Так допомогла вона Славику, Сашкові, Аліні й багатьом іншим діткам.

– Після кожного сеансу масажу з такими дітьми я прошу Господа і Божу Матір, щоб дали мені розум у голову, а силу в руки, аби допомагати їм і далі. У неділю, в свята ставлю в церкві свічки за їхнє здоров’я й молюся, щоб полегшити дитячу долю, – щиро розповіла Ольга Євгенівна. Щодня вона приймає і ставить на ноги 10-15 дітей.

Це тепер вона така впевнена в собі й рада, що працює в цій школі й може допомагати людям і собі. Адже до пенсії інваліда першої групи по зору додається ще й зарплата, то вже легше матеріально. А все попереднє її життя з тринадцятирічного віку, відколи отримала сильну травму, через яку почала втрачати зір, було спрямоване на самостійне виживання в цьому світі. Ользі Євгенівні нелегко про це говорити.

Родом вона із Хмельниччини, з багатодітної сім’ї, яка рано втратила матір. Обдаровану дівчинку направили вчитися до школи імені Лисенка в Київ. Якби не сталася в її житті трагедія, котра призвела до тяжкої травми, то й вона, як її однокласники, працювала б у консерваторії чи в театрі. А так три роки довелося пролежати в травматології, потім лікувалася у медмістечку, перенесла вісім операцій у надії на одужання.

Коли ж випадково почула розмову двох лікарів, що вони не в силі повернути зір цій розумній дівчинці, мало не вистрибнула з вікна. Ольга тоді справді вважала, що життя закінчилося. Кому вона потрібна незряча?

Та знайшлися добрі люди, які розрадили й спрямували до чудового спеціаліста Івана Кіма. Він вивчав тибетську медицину й масаж у Китаї. Зі спецшколи-інтернату №5, що в Києві, лікар набрав групу дівчат для навчання масажу. Серед них була й Ольга Хвостікова.

Особливі вимоги наставник мав до незрячих, бо знав, що вони поставлені в умови виживання й повинні мати знання кращі, ніж зрячі. Тому й змушував прощупувати всі судини, вчив знаходити на кінчиках пальців відчуття, як допомогти людині.

Ольга Євгенівна з великою вдячністю згадує цю людину, а ще бабусю, яка вчила її, незрячу, самостійно жити.

– Коли я повернулася додому, – розповіла Ольга Хвостікова, – бабуся сказала, що я повинна навчитися робити все сама, щоб вижити в цьому світі: варити їсти, прати, обслуговувати себе. Я спочатку не вірила, що це можливо, але з часом виконала її настанови. Нині всю хатню роботу, від консервації до випічки хліба, виконую сама. А ще бабуся передала мені дар цілительства: як вправляти диски, працювати з суглобами, як виявити, чи є в людини порча, як захистити себе від цього, як очистити організм від негативної енергетики. Навчила різних молитов і замовлянь. Бабусині наука й знання масажу допомагають мені в житті.

Сумнівів щодо цього не виникає, коли чуєш, яку вдячність висловлюють їй найменші пацієнти. А скільком людям вона допомогла, коли в УТОСі не стало роботи й не було за що жити (ще до того, як Ольга влаштувалася на роботу в НВК "Особлива дитина"). Робила людям масажі й допомагала одужувати.

За той час вона могла озолотитись, але зайвої копійки з людини ніколи не брала, бо знала, що такі гроші їй на користь не підуть. Виконувала наказ бабусі творити добро й допомагати людям. Це робить і в школі "Особлива дитина" завдяки тому, що їй допомогли сюди працевлаштуватися посадовці від освіти, які в ній не помилилися й яким вона дуже вдячна. Щоправда, довелося пройти ще курси масажу в обласній лікарні, бо цього вимагали бюрократичні перепони. Та ніхто й не вірив, що вона має такі унікальні здібності, які набула в молодому віці.

Ольга Хвостікова знає, що таке страждання, невизначеність майбутнього. Вона так хотіла поправити свій зір, що об’їздила всі відомі клініки колишнього Союзу. Пережила за своє життя п’ятнадцять операцій, включаючи й пластичні. Так випробовувала її доля на міцність. Проте залишилася незрячою.

З цим і живе. Одружилася зі слабозорим Олександром Івановичем, який працює акомпаніатором у клубі УТОСу і поступово втрачає зір. Їхніми очима, щоб сходити на базар по продукти чи купити щось із одягу, стала соціальний працівник Вікторія Булавська. На роботу Ольга Хвостікова добирається переважно сама, бо вже добре вивчила маршрут. А з роботи, особливо взимку, коли слизько, частенько їде з прибиральницею, чудовою людиною Валентиною Мізернюк.

– Світ не без добрих людей, – каже Ольга Євгенівна. – Є такі водії маршрутки №45, що самі під’їжджають до мене й кажуть: «Сідайте, будь ласка». Інші ж від’їжджають подалі, щоб не взяти, хоча я за проїзд завжди плачу, не користуюся посвідченням інваліда першої групи, бо знаю, що й водіям держава не компенсує цей проїзд.

Немає вже її родини – повмирали від тяжких хвороб брати і сестри. Тому вона відчуває спорідненість із усіма оточуючими людьми – старається допомогти кожному, хто до неї звернеться. Постійно вдосконалює фахові знання, спілкуючись телефоном із відомими лікарями традиційної та нетрадиційної медицини, з якими зводила її доля.

А щоб переконатися, що ця унікальна жінка бачить пальцями, досить у неї продіагностуватися. Притисне людину до своїх грудей і за подихом, напруженням м’язів живота, пульсом, диханням, завдяки легкому постукуванню по попереку, натискуванню пальцями на точки голови, ніг скаже, які органи вам докучають і що потрібно лікувати.

Її діагноз обов’язково підтверджує офіційний медичний висновок. Її руки справді бачать хворі органи. Співробітники розповідають, що вона часто каже комусь із них свою коронну фразу: "Я бачу, що у вас є проблеми". Це означає, що до неї треба прислухатися.

Джерело: газета "Сім днів"