У Рівному вчилися перекладу Євангелія для іноземних народів

До місіонерському табору «Viklif-camp», який проходив з 21 по 25 травня, запрошували усіх, хто прагне служити в напрямку перекладу Слова Божого для народів Африки, Азії на їхню рідну мову. Учасниками стали 16 молодих дівчат та хлопців із Чернігівської, Черкаської Херсонської, Львівської, Хмельницької та Рівненської областей.

«Ми відкрили двері до цього табору для всіх людей, які зацікавлені в місійній праці, – говорить Олександр Третяк, співорганізатор табору. – Немає різниці: володієте ви іноземною мовою, чи ні, – перспектива рухатися далі є. Знання англійської мови – це один із важливих аспектів служіння тим народам, однак якщо й деякі учасники семінару не володіють англійською, ми раді будемо допомогти знайти хороші курси з вивчення мови або ж запрошуємо вчителів з-за кордону».

Упродовж тижня майбутні місіонери заслуховували лекції про особливості перекладу, брали участь у майстер-класах та просто цікавилися місіонерським життям у країнах Африки та Азії. Спікерами семінару був директор місії «Вікліф» зі Словаччини – Ярослав Томашовський та місіонерське подружжя із Середньої Азії.

Подружжя місіонерів із Середньої Азії (з міркувань безпеки не повідомляємо країни та народності, якій вони служать) вже 10 років, як працює над перекладом Євангелія для однієї із середньоазіатських народностей. Наразі на автентичну мову цього народу є вже перекладений Новий Заповіт та деякі уривки зі Старого Заповіту. Вони розповідають, що спочатку їм було нелегко звикати до нових, таких незвичних для європейської людини умов життя, коли немає електрики, водопостачання, лікарні та школи для навчання власних дітей. Хоча найбільшою проблемою було незнання мови.

«У нас було 3 чарівних запитання, за допомогою яких ми поступово вивчали їхню мову, – говорить сміючись жінка. – Зокрема, щоб вивчити нові слова, ми запитували: що це за предмет, як воно діє або що з ним робити і, по-третє, повторіть, будь ласка. Знаєте, це спрацьовувало!».

По суті, народність, яким служило місіонерське подружжя, не мало ще сформованої писемності. Тож місіонери у співпраці із більш-менш освіченими представниками цієї народності допомогли їм укласти власну абетку та граматику. А щоб навчити рідній мові, для тренування використовували вже перекладені тексти християнських пісень та Священного Писання. Усе це поширювали через ЗМІ, які дуже примітивні – газета, написана вручну, і радіо в кращому варіанті. За розповідями, християн у тій країні взагалі вважають нижчою кастою, оскільки вони здебільшого бідні і не освічені. Ті, хто покидають свою батьківську релігію і навертаються в християнство, зазнають переслідувань з боку родини. Місіонерське подружжя стало взірцевим для тієї народності.

«За освітою ми педагоги, тому і вирішили служити в напрямку перекладу, – говорять вони. – Ми хочемо показати, щоб та народність, якій ми служимо, стала народом честі, щоб усі в країні побачили, що християнство – це висока культура і висока духовність».

Щоб стати частинкою тієї народності та дати можливість відчути тонкощі їхньої культури, місіонери влаштували вечір у стилі культури того народу. Дівчата одягнули паранджу, а чоловіки – довгі наряди і сідали на покривалах окремо одне від одного. За їхніми звичаями, їсти можна лише правою рукою. Тож під час етно-вечері учасники їли рис, загортаючи його у шматочок лаваша.

«Час, коли я була у таборі, став таким моментом миру, – висловлює свої враження Анна Яременко з Рівного. – Спокійна природа, молитва і, звичайно, інформація, яка так була мені потрібна. Буквально через деякий час я їду на місіонерство в Африку. Те, що я почула, – це було саме та їжа, яку я шукала. Цей час був подарунком від Бога, коли я могла відмежуватися від суєтності, побути в новому середовищі. Бог дав мені відповіді на запитання, які мене турбували стосовно місіонерства у далекій країні».

Організатором табору є Українське представництво місії «Вікліф» спільно із Європейським офісом «Вікліфу».