У Рівному ікона заплакала, аби її не продали [+Фото]

Кажуть, що таким чином образи попереджають людей, або навпаки демонструють свою прихильність. Рівнянка Антоніна Шафранська побачила це чудо у власній оселі.

Майстриня народних ляльок, різьби по дереву та іконописець Антоніна Шафранська нещодавно подарувала особливим дітям свято — в Обласній бібліотеці для юнацтва проводила майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Секретами та тонкощами своєї справи майстриня поділилася з читачами “ГАЗЕТИ”.

Антоніна Борисівна займається створенням народних ляльок-мотанок ще з дитинства:

— Мій батько виготовляв ляльок з трави, а мама вміла ткати. Я була ще зовсім маленька, але тато взяв мене з собою прибирати сіно. Щоб мені не було нудно і щоб я не плакала, він зробив мені пташечок та ляльок з трави. Так я цим і зацікавилась й сама стала робити ляльки з тканини. Хоча на подарунки не так давно почала виготовляти мотанок — лише декілька років тому.

Майстриня дарує свої вироби всім охочим. Каже, що, мабуть, пів-Рівного має її ляльки. Творча атмосфера панує в домі пані Антоніни — її діти теж малюють, ліплять та мотають ляльок. Усі її друзі вже мають ляльок, виготовлених майстринею.

Ще одне із захоплень майстрині — ікони. Близько 17 років тому вона впала та пошкодила спину, і чоловік написав для неї ікону Спасителя. Залежно від того, з якого ракурсу дивитися на неї, Ісус здається сумним або веселим.

— Одного разу мені навіть приснилося, ще це не Ісус, а старий сивий дід, і він мені хоче щось розповісти. На щастя, я одужала й після травм ще не один раз піднімалась під куполи, коли розписувала церкви.

Довгий час вона працювала художником-оформлювачем на радіозаводі, а потім почала розписувати церкви. Скільки вже робіт написано — не перелічити! Багато продано, частина ще досі зберігається вдома. Проте є одна ікона, яку пані Антоніна ніколи й нікому не продасть. Ця ікона… плакала.



— Тоді вона була ще тільки написаною і дуже сподобалася одній жінці. Я назвала дуже низьку ціну, проте і ця сума була занадто великою для жінки. Вона вирішила подумати, а я лишила її у кімнаті, зачинила двері та вийшла. Коли наступного дня повернулась, у Божої Матері та Ісуса на очах були сльози… Тоді я пообіцяла, що нікому не продам ікону, і більше вона не плакала. Якщо придивитись, ще можна побачити сліди від сліз.

Розписувати церкви також справа нелегка. Жити доводиться у скромних кімнатках, постійно на висоті, постійно у фарбі. Дуже багато людей дивиться й надіється, що буде зроблене щось незвичайне. Це дуже клопітка і напружена праця. Надзвичайно важливо зробити все якісно.

Варто зазначити, що майстрині підвладна будь-яка справа — чи то різьбярство, чи малювання, чи народні ляльки. Картини її особливі — у кожній вкладена частинка власної душі.

"Рівненська газета" №1 (1122) від 3 січня 2013 року