12 липня – День святих апостолів Петра і Павла

Це свято спочатку було введене в Римі (єпископи якого за вченням Західної Церкви вважаються спадкоємцями апостола Петра), а потім поширилось і в інших християнських країнах.

Петро (первісне ім'я Симон) займався риболовлею і був покликаний Ісусом Христом в апостоли разом із братом Андрієм. Петро одержує від Ісуса ім'я Кіфа («камінь») і призначення стати «основою» церкви Христа, йому вручаються ключі небесного царства. Відповідно до вчення Римсько-католицької церкви, це наречення (і особливо слова про «ключі від Царства Небесного») вказує на те, що Петрові була вручена реальна влада та юридичні повноваження і що ці повноваження – у силу того, що церква буде існувати вічно, – повинні бути передані його спадкоємцям. Петро був першим з апостолів, кому Христос з'явився після свого воскресіння. Після смерті Христа Петро займався проповідницькою діяльністю. Церковний переказ називає Петра першим римським єпископом.

Павло (до хрещення Савл), перший із християнських письменників, чиї твори дійшли до нас, і найавторитетніша фігура в історії християнської думки. Його погляди відіграли величезну роль у формуванні християнства як самостійної релігії.

Павло народився в малоазійському м. Тарс Кілікійський (нині на території Туреччини) в іудейській фарисейській сім'ї, але мав римське громадянство сім'ї з коліна Веніамінова. Ревнитель єврейського закону, Савл жорстоко переслідував християн, вважаючи, що це шкідливе єретичне навчання. Переживши чудесне бачення на шляху в Дамаск, Савл приймає хрещення і стає ревним проповідником християнства серед язичників. Павло шанується церквою як першопрестольний апостол. Церква приписує йому 14 послань, включених у Новий Завіт.

Обидва апостоли прийняли мученицьку смерть за віру Христову в один день (67 р. н.е.) у Римі. Павло, як римський громадянин,10 «усічений мечем» (тобто обезголовлений), Петро розп'ятий. Оскільки він вважав, що не гідний бути розп'ятим на хресті, як Спаситель, його, за власним проханням, розіп’яли вниз головою. Він був похований на Ватиканському пагорбі, і над місцем його поховання в даний час розташований головний вівтар собору св. Петра.

У час цього свята у багатьох районах України розпочинаються жнива. Звідси й походить народне вірування у те, що справа Святого Петра - "жито зажинати". В одній з народних пісень святі Петро і Павло виступають плугатарями, вони орють поле під осінній засів:

«Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло волоньки водить,
А сам Господь-Бог пшеничку сіє,
А святий Ілля заволочує».

День Святих Петра і Павла був великим святом в Україні. Цей святодень пов'язаний із літнім сонцестоянням. Найурочистіше його відзначали пастухи. У Карпатському регіоні власники тварин організовували святковий обхід (Петрівку) на вигоні. Вірили, що в цей день сонце грає так само, як на Великдень.

День пам'яті апостолів Петра і Павла або, як казали у народі «Петра», сприймався як велике свято, до якого готувалися заздалегідь: білили хати, оздоблювали рушниками стіни, скрізь чисто прибирали. Вранці у цей день всі йшли до церкви, а повернувшись, розговлялися мандриками — спеціальними пампушками, які пеклися з пшеничного тіста, яєць та сиру. Сама назва печива виникла від того, що, мандруючи по шляхах, Петро з Павлом харчувалися «мандриками». Кажуть, що у цей день зозуля перестає кувати, тому що, за народним повір'ям, вона вкрала у Св. Петра одну мандрику, і за це Бог покарав її тим, що кожного року у цей час вона давиться мандрикою та перестає кувати.