14.01.2015, 16:30

«Зі святечком вас прийдешнім, сусідочко»

Різдвяна історія по незабутній Щедрий вечір у сусідській квартирі з авторського проекту відомої рівнянки Ольги Лук'янової Мои Звуки.
Наталя - доглянута, розкішна тридцятирічна білявка. І нігтики в порядку, і зачіска стильна, і салони краси, масажні кабінети та тренажерні зали відвідує регулярно, і за модою слідкує.

Чоловіки на вулицях ледь шиї не скручують, дивлячись їй у слід. Хоча рідко трапляється їй ходити по вулицях, бо роз’їжджає на новенькій «Тойоті», що подарував чоловік на минулий день народження.

Чоловік у Наталі хороший. Простуватий, як на її витончений смак, але жінку любить, шкодує, пестить, забезпечує. Має власний бізнес, який у нелегкі кризові часи вимагає повної віддачі і особистої присутності ледь не цілодобово. Тож Павло і крутиться як білка в колесі, намагаючись вберегти зароблене тяжкою багаторічною працею. А ще завжди на Різдво, як би не йшли справи, возить подарунки дітям у місцевий сиротинець. Сам колись залишився малим без батьків, от і намагається подарувати дітлахам хоч якусь радість.

Подружжя має синочка, хлопчика Максимка п’яти років, який ходить до дитсадка. Павло вже не раз натякав жінці, що непогано було б і сестричку Максимкові народити, та Наталя кожен раз переводить розмову на іншу тему. Дуже вже не хочеться їй повертатись до пелюшок і дитячого плачу по ночах. Має вона дві крамнички у торговельних центрах, які торгують подарунками і сувенірами, теж придбані та облаштовані на чоловікові гроші. У крамничках працюють наймані продавці, товар не такий, що швидко псується, тож Наталя може навідуватись туди, коли має настрій і бажання.

…Наближався Щедрий вечір. Наталя клопотала на кухні, готуючи дванадцять святкових страв. Усе було майже готове: багата кутя з родзинками, курагою, ківі та мандаринами, гуска з чорносливом і апельсинами, свинячі вертуни з грибами, картопляне пюре на молоці з вершковим маслом, бутерброди з ікрою, бутерброди з червоною рибою, м’ясна нарізка з п’яти видів делікатесів, салат з морепродуктів, салат з перепілками, узвар, свіжі овочі, фрукти. А ще соуси, закуски, салатики, маринади, холодні та алкогольні напої, десерти. Ну ніяк Наталя не могла вкластися в необхідну кількість з дванадцяти страв. Вирішила не виставляти на стіл усе разом, а постійно додавати нові наїдки.

До щедрого столу очікували гостей – кумів та Наталиного брата з дружиною. Стіл був вже накритий, тільки гості на поріг та чоловік, який на роботі затримався – і все, можна починати вечерю.

Наталя з гордістю і задоволенням оглянула кімнату. Меблі італійські нові, рік тому придбані, люстра дорога, стильна, сучасна, килим з Туреччини привезли, натуральний, ручної роботи. Ялинка – красуня, іграшки усі з Франції, дорогущі, але гарні. Позаторік возив Павло кохану у Париж на католицьке Різдво. Ну а стіл - так просто картинка, усе гарне, кольорове, прикрашене, апетитне.

- Гарна я все-таки господиня, - вголос промовила Наталя – Є за що мене моєму Павлові так міцно любити! Зараз тільки вершки на десерт зіб’ю і все готове.

На кухні Наталя дістала вершки, цукор, міксер і почала готувати десерт. Але міксер чмихнув, пирхнув і …. замовк. Не включався і не видавав ніяких звуків.

- Ну треба ж таке! - сплеснула руками Наталя, - І що тепер робити?

- Синочку, ти посидь саменький пару хвилин, мама до сусідки сходить, - гукнула вона Максимкові, який дивився мультики по телевізору.

Наталя подзвонила в двері сусідньої квартири, де жила Люда, хороша жінка, з якою Наталя нерідко чаювала, теревенила про різні жіночі справи. Але двері не відкрились навіть після третього настирливого дзвінка.

- А-а, - згадала Наталя, - Люда ж казала, що до Водохреща буде у родичів на Закарпатті. Дзвонити марно.

В квартирі навпроти жили люди, які частенько приходили додому напідпитку і з сусідами приязних стосунків не заводили. В Наталі залишався тільки один шанс – подзвонити в однокімнатну квартиру.

В цій квартирі жила одинока жінка з двома дівчатками і дуже сумними очима. Охайна, привітна, дітки в неї теж такі охайні і чемні, завжди вітаються, ніколи від них ніякого галасу. Наталя напружила пам′ять, щоб згадати ім’я сусідки, щоб якось до неї звернутись, але раптом зрозуміла, що за сім років сусідства ніколи і не спробувала з нею познайомитись. Так, вітались при зустрічах, і все. Іноді, пізно вертаючись з гостей або посиденьок з подружками, Наталя бачила сусідку, що навпаки в пізній час виходила з дому.

Чим займалась сусідка, де працювала, як жила – Наталя нічого не знала. Пам’ятає тільки, що жив ніби в цій квартирі ще й чоловік, а потім зник, а сусіди шепотілись, що загинув десь на заробітках.

Робити нічого – і Наталя натиснула кнопку дзвінка. Двері відчинились.

- Зі святечком вас прийдешнім, сусідочко, - привітно промовила Наталя.

- Вибачте, що турбую, але гості на порозі – а в мене міксер зламався, десерт не встигла зробити. Чи не виручите?

- Проходьте, будь ласка, - запросила сусідка, - Зараз пошукаю.

Наталя зайшла до передпокою, зупинилась очікуючи. У відкриті двері було видно більшу частину кімнати. Але у неї з’явилось дивне відчуття, ніби вона миттєво перенеслась кудись, де була давним-давно, де було все рідне і знайоме. Вишиті рушники, вишиті килимки, ковдри, подушки, штори на вікнах, картини на стінах.

- Так само було у бабусі моєї, - радісно пригадала Наталя, - коли я до неї в гості навідувалась. Бабуся сама і полотно на рушники ткала, і килимки, і вишивала неймовірно гарно. І шторки у неї на вікнах вишиті були, і простирадла, і подушечки пірамідкою вона на ліжках розкладала, усі вишиті, святкові.

- Пробачте мені, - звернулась до сусідки Наталя, - стільки років живемо поряд, а так ніколи і не познайомились. Давайте виправимо цю ситуацію. Мене звуть Наталею. А вас?

- Мар’яна, приємно познайомитись, - посміхнулась у відповідь сусідка.

- Мар’яно, а хто ж це у вас усе так гарно вишиває? Краса неймовірна! Можна, я ближче роздивлюся? - запитала Наталя.

- Звичайно, проходьте, будь ласка. Це все я сама. Бабуся мене навчила. Після смерті батьків я у неї жила. Знатна вишивальниця була. На весь повіт була відома. А потім і вона померла, а мене до інтернату забрали, але там також була чудова вчителька з праці, далі мене вчила. А менша моя донечка часто хворіє, то я працюю по ночах, а в день з нею вдома, ось і маю час на вишивання.

- Неймовірна краса, - знову повторила Наталя і пройшла до кімнати.

Але те, чого не було видно з передпокою, вразило її навіть більше, ніж краса вишитих робіт. Біля стіни стояв стіл, накритий вишитою скатертиною, на столі стояла іконка, горіла свічечка. За столом сиділи дівчатка і тихенько спостерігали за гостею. А на столі була вечеря, мабуть найщедріша, яку могла собі дозволити ця родина: кутя з пшениці і маку, картопля затовчена смаженою цибулею, капустяні вертуни, солоні огірочки, чорний хліб, морквяні котлетки, салат з буряка, овочеве «Олів'є», бутерброди з яйцем і майонезом, солена тюлька, компот і на окремому блюдечку три шоколадні цукерки.

В кутку кімнати замість ялинки стояв величезний розлогий кактус, прикрашений саморобними іграшками з фольги і кольорового паперу. І вся кімната була прикрашена саморобними гірляндами, а посередині тихо погойдувався білосніжний паперовий янгол, ниточкою прив’язаний до люстри. Вирізаний він був майстерно, суворий такий янгол, з крилами і німбом. Він простягав вперед руки, тримаючи в них ніби подарунок. І Наталі на мить здалося, що він погойдуючись на своїй ниточці, з беззвучним докором дивиться на неї.

- Янгол, що приносить дари, - промайнула у Наталі думка. – Оце так щедрий вечір у людей.

- Ось, візьміть будь ласка, - на порозі кімнати з’явилась Мар’яна і простягнула Наталі ручний міксер. - Я давно ним не користуюсь, але він робочий. Повернете будь-коли, мені не знадобиться найближчим часом.

- Дякую, - тихо відповіла Наталя і закрила за собою двері.

Щедрий вечір вдався на славу. Гості були задоволені і ситі, веселились, розважались, пили і виголошували тости. Малому Максимкові поприносили купу подарунків і солодощів. Але у Наталі перед очима все ще стояла картинка святкового столу у сусідній квартирі.

- Як же так, - думала вона, - стільки років живемо разом, і нічого один про одного не знаємо. Добрі справи робимо десь і комусь, і не бачимо, що допомоги потребує наш ближній. А бабця ж мене вчила про ближнього. Та я, мабуть, усе забула.

І коли справа дійшла до десерту, вона не витримала і, вставши з-за столу, подзвонила в сусідські двері.

Двері відкрила Мар’яна, здивована пізнім дзвінком.

- Ще раз пробачте, сусідочко, що Вас турбую, але не відмовте, будь ласка, в честь нашого знайомства приєднатись з донечками до нашого святкування, - на одному подиху випалила Наталя. – Будь ласка, будь ласка, не відмовляйтеся. І дітки наші познайомляться, гратись будуть разом.

Мар’яна вагалась, намагалась відмовитись, але наполегливість Наталі все ж таки узяла верх і сусідка погодилась.

Десертом ласували вже більшою компанією. Діти відразу знайшли спільну мову і дружно трудились над щойно подарованою Максимкові складанкою. Дивлячись на щасливих дітей, очі Мар’яни світились радістю. Під час спілкування домовились, що Наталя буде купувати у Мар’яни рушники та інші вишивані вироби для своїх подарункових крамниць.

Прощалися зі своїм новим другом Мар’янині дівчатка вже пізньою ніччю, з руками, повними іграшок, фруктів і солодощів. Втомлені й абсолютно щасливі…

Наступного дня подзвонили у двері Наталчиної квартири. На порозі стояла Мар’яна.

- Я просто не маю слів, щоб подякувати вам за вчорашнє свято для мене і моїх дівчаток, - схвильовано промовила вона. – З того часу, як загинув мій чоловік, у нас не було таких веселих свят. Щиро дякую вам за вашу доброту і гостинність. Його зробив мій чоловік, він дуже дорогий для мене. Прийміть у подарунок, нехай і у Ваш дім він принесе стільки ж радості і щастя.

І вона простягнула Наталі того самого паперового янгола, який так суворо дивився на неї вчора. Але сьогодні, здавалось, його погляд був вже набагато лагіднішим...

СТАТТІ ДО ТЕМИ:
"Пусть Ангелы вынесут вас на руках"
Дзвінок у двері
Щасливе Рівне