Острів благодаті

14.03.2015

Коли народжується людина – Бог дає їй душу. І можливість самій вибирати, на який шлях ставати. Хочу описати місце, де починаєш переосмислювати своє життя. На Рівненщині у селі Городок серед великого розлогого парку оточеного водами річки Устя, розмістився Свято–Миколаївський жіночий монастир.
Село Городок – одне з наймальовничіших місць в Україні. З півночі воно оточене крейдяними пагорбами. З півдня село омиває чарівна річка Устя. На сході простягається занесена в Червону книгу України мальовнича Вишнева гора, а на заході граційна річка Горинь.

Історія кожного святого місця неповторна. І з роками виникають все нові і нові питання. Коли заснований?, Ким заснований?, Причини заснування? Археологічні розкопки говорять про те, що острів на якому розташований цей монастир був заселений з найдавніших часів, про що свідчать пам`ятки епохи пізнього палеоліту. Також, знайдені тут слов`янські старожитності доводять, що в 9-10 столітті після Різдва Христового тут проживали наші предки дуліби. Історики стверджують, що Городоцький монастир був заснований у кінці 16-го століття.

Період заснування монастиря був нелегким, тому що це був час поширення католицизму на православній землі.У такий нелегкий час розвивалась обитель. Боротьба за володіння Городком між монастирем і польською шляхтою тривала десятиліттями. В 1648 році в Городку відбулись селянські заворушення проти місцевих поміщиків. Намісник Києво-Печерського монастиря в Городку запросив до села козаків. Об`єднавшись із ними Городоцький загін напав на маєток Яна Головінського. Поділивши здобуте між собою, вони повернулись додому. У 1651 році на Городок напав Яницький та пограбував монастир і селян.

У 1866 році Городок стає повітовим центром з тисячним населенням. У ще більшому ореолі любові до науки і рідкісної безкорисливості виступає барон Штенгель – засновник Городоцького музею. Крім збирання різноманітних експонатів, барон Штенгель колекціонував рукописи, монети та інші раритети.

У 1940 році, родина барона була депортована органами радянської влади до Німеччини. Під час Другої світової війни в помісті барона знаходився військовий шпиталь.

З 1948 по 1990 рік на острові знаходився тубсанаторій для хворих. 14 серпня 1991 р. Виконком Рівненської районної ради народних депутатів прийняв рішення про передачу комплексу споруд Свято – Миколаївському храму разом із територією тубсанаторію Рівненському патріархальному управлінню. Метою передачі було відродження духовного життя краю.

Головною святинею обителі є образ Матері Божої «Милосердна». Вона була передана в дар для монастиря Києво – Печерською Лаврою. Ікона Матері Козельщанської вперше зцілила доньку графа Володимира Капніста Марію в 1881 році. Дівчинка через хворобу майже втратила чутливість рук і ніг. Та її молитва до Божої Матері була вислухана, дівчинку було зцілено. І на сьогоднішній день Богоматір допомагає всім, хто прагне щасливого сімейного життя.Існував звичай, з чистосердечною молитвою торкатись і обтирати ікону Богоматері, дістаючи в дар зцілення від жіночих недуг.В обителі панує особливе ставлення сестер до благодатної ікони Богоматері «Милосердна».

При монастирі існує притулок для жінок,де сестри допомагають хворим і немічним. Кожна із сестер намагається прислужити їм: принести їжу, допомогти одягнутись, чи просто приділити їм хоча б декілька хвилин уваги.Також в монастирі є бібліотека, яка дивує своєю різноманітністю духовної літератури.Постійними відвідувачками бібліотеки є сестри монастиря.Тут вони можуть підготуватися до лекцій, або ж просто читати різну духовну літературу.

Кожна праця, що виконується в монастирі, називається послухом. Також в монастирі розвивається мистецтво шиття золотом, в майстерні сестри виготовляють плащаниці та інші речі церковного вжитку. Монастирський одяг також виробляється руками послушниць.Також сестри самостійно випікають просфори.Просфора – це хліб,на якому здійснюється таїнство Святого Причастя. Тому людина, яка випікає просфори повинна перебувати в молитві, і жити у всеможливій чистоті.

На території монастиря можна зустріти завжди усміхнену і щиру людину, від якої йде неймовірна енергетика. Це отець Леонід – людина, яка завжди вислухає, підтримає і допоможе. Кожне слово сказане ним несе тепло…Після бесіди зі священником на душі стає добре, легко, з`являється відчуття крил, піднесення і весь світ стає прекрасним. Забуваєш всі образи, болі, страхи. Починаєш розуміти, що ти в цьому світі для того аби дарувати людям добро та щастя, що головне не матеріальне, а духовне.

Побувавши в багатьох церквах і монастирях, я зрозуміла, що таких священників – від Бога, як отець Леонід дійсно одиниці. Я захоплююсь величчю його душі, силою його віри, яку він несе через роки. І з впевненістю можу сказати, що це – людина з великої літери. Особистість про яку потрібно розповідати, аби все більше людей могли завдяки йому змінитисвоє життя на краще. Адже ніколи не пізно почати робити добро.

Городоцький жіночий монастир – це не просто 3 церкви, 2 подвір`я. Це тиша, спокій, які панують навкруги. Здається кожна стеблинка, квітка, дерево безсловесно славить свого Творця. Це місце де дійсно можна відпочити духовно, глянути на своє життя під іншим кутом. Зняти з себе всі маски і бути просто самим собою…

Ось я й розповіла про своє улюблене місце в моєму населеному пункті. Якщо вам випаде можливість приїхати сюди, обов`язково відвідайте це казкове місце. І я запевняю, ви не пожалкуєте.
Катерина СЕЛЯХ

переглядів: 853

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *