Ми у Facebook
27.12.2015, 17:36

Нардеп від Рівненщини Василь Яніцький: "Я лишився таким, як і був"

Василь ЯНІЦЬКИЙ, народний депутат від 155-го поліського виборчого округу, став одним із 56% нових облич, які прийшли до Верховної Ради в результаті дострокових парламентських виборів на хвилі Майдану.
Він – заступник голови парламентського комітету з питань правової політики і правосуддя, один із співавторів Закону про легалізацію видобутку бурштину. Напередодні Нового року ми вирішили підбити підсумки року й розпитати про деякі нюанси роботи депутата.

– Василю Петровичу, яким для Вас видався цей рік?

– Доволі непростим. Як і для всієї країни, зрештою. Дуже багато речей доводилося вирішувати оперативно – передусім, що стосується бюджету, підтримки армії. У першу сесію більшість законопроектів, які вносилися на розгляд парламенту, були від Президента або уряду. І були вони спрямовані передусім не стільки на глобальну перспективу, скільки на вирішення поточних питань. А для того, щоб підняти державу, щоб ми були справді європейською країною, потрібно вирішувати стратегічні завдання, приймати економічні закони. А ми більше латали минуле, ламали списи навколо особливого статусу Донбасу чи проблеми декомунізації, намагалися проводити якісь часткові реформи. Хоча, на мою думку, часткові реформи шкодять більше, як відсутність цих. Крім того, в парламенті часто беруть гору емоції та політичні амбіції. На жаль, у нас досі багато політиків і мало державних діячів, бо, як казав Вінстон Черчілль, державні діячі думають про майбутні покоління, а політики – про майбутні вибори. А в нас весь 2015-й рік країна прожила під гаслом "Домовитись не можна воювати", при чому кожна сторона протистояння шукала, куди їй краще поставити кому.

– Не розчарувалися в депутатстві?


– Не в тому справа. Зрозумійте: для мене стати депутатом, можливо, було ціллю, але ніколи не було і не буде смислом мого життя. Я йшов до парламенту, щоб допомогти землякам, щоб про Полісся перестали говорити як про депресивний регіон. Моя місія, як депутата, – не лише писати й голосувати закони, обговорювати їх у комітетах і на фракціях, але й піднімати округ, розвивати інфраструктуру, залучати додаткове фінансування. Скажу чесно: 10-15 років тому, коли була тільки мажоритарка і працювала державна машина з великим економічним ресурсом, ці питання вирішувалися набагато простіше. І тоді була відповідальність депутата за округ. А партійна система знімає цю відповідальність: максимум, що загрожує партіям, – не потрапити до наступного парламенту.

– Але ж і Ви, і Благодійний фонд "Наш край" допомагаєте багатьом.


– Так, але це переважно моя власна ініціатива і мої власні кошти. Цього року бюджет благодійних програм фонду "Наш край" склав 930 тис. грн. Багато наших програм працюють ще з 2011 року. Це і премія "Інтелект", і підтримка культурних проектів, і допомога школам, і програма пропаганди здорового способу життя та розвитку сільського спорту. От щойно я повернувся з Полісся, де ми вітали дітей зі Святом Миколая. Ми привезли 2,5 тисячі солодких подарунків діям-сиротам, малозабезпеченим, інвалідам, дітям учасників АТО і переселенцям – жодна категорія, жодна дитина не лишилися без уваги. Як і пам’ять про наших земляків, які захищали суверенітет України й загинули, виконуючи свій обов’язок. Я дав слово, що жодне ім’я не залишиться без належного вшанування. Вже встановлено дев’ять меморіальних дощок – буквально днями на Дубровиччині були відкриті пам’ятні знаки Юрію Соколу та Олегу Ващишину. Дуже хочу, щоб ці втрати були останніми на цій неоголошеній війні.

Але я стикнувся з тим, що дуже багато питань державні та місцеві органи просто неспроможні вирішити, тому всі звертаються до депутата. У першу чергу це стосується медичного забезпечення, яке, попри Конституцію, у нас давно перестало бути безкоштовним. Є сумний анекдот, що безкоштовна медицина у нас починається з платних бахіл у приймальному відділенні, а платна – із безкоштовних бахіл. І в цьому – єдина різниця, бо і там, і там всі ліки доводиться купувати за власні кошти. Скільки це коштує, знає кожний...

У мене 80% звернень як до депутата – це прохання про кошти на лікування. І таких звернень – на кілька мільйонів. І це – тільки частинка тих, хто потребує допомоги. Зрозуміло, що ніякий фонд усі ці питання не вирішить у повному обсязі. Частину звернень я депутатськими запитами переадресовував до Міністерства охорони здоров’я з проханням порекомендувати профільні заклади, де можна полікувати людей за окремими програмами. Але і це – лише часткові заходи. А потрібна системна підтримка.

– Що Ви вважаєте своїм найбільшим здобутком як народного депутата за цей рік?


– Те, що я лишився таким, як був, і мені не соромно приїжджати на округ і дивитися в очі людям. Я доклав чимало зусиль до того, щоб бюджетні кошти пішли на Полісся і вже зараз в кожному районі є соціальні об’єкти, які фінансуються з Державного фонду регіонального розвитку та Резервного фонду області. Зокрема – Володимирецька ЦРЛ отримала з ДФРР 16 млн грн. На сьогодні, це – найдорожчий об’єкт області, що фінансується з цього фонду. У вересні минулого року на подвір’ї цієї лікарні пообіцяв її головному лікарю Івану Караїмчуку, що зроблю все, щоб знайти фінансування і закінчити будівництво до кінця 2015 року – і слово дотримано. Завершується і будівництво терапевтичного корпусу центральної районної лікарні в Рокитному, на яке було виділено 11,5 млн грн. На Зарічненщині державне фінансування отримали п’ять шкіл, розпочалася будівництво стадіону в Зарічному. На наступний рік планую більше коштів залучити для Дубровицького району та Кузнецовська.

А в парламенті найбільшим своїм досягненням я вважаю роботу з реформування судової системи, прийняття та реалізація Закону "Про забезпечення права на справедливий суд". Зараз чекає на розгляд іще низка законопроектів, покликаних забезпечити в країні верховенство права. Бо без чесного суду і торжества справедливості загалом ні про які позитивні зміни мови не може бути.

– А що не вдалося зробити?


– Я би сказав, що не вдалося довести до логічного кінця. На жаль, проведення реформ українського суспільства в багатьох його галузях лише розпочаті. Для змін у питаннях децентралізації, в системі органів місцевого самоврядування, у правосудді, необхідно ухвалити зміни до діючої Конституції. На жаль, досі не прийнято Закон "Про видобування і реалізацію бурштину", покликаний легалізувати цей промисел і зняти соціальну напругу, спрямувавши значні кошти в місцеві бюджети. Він уже рік як поданий до парламенту, пройшов перше читання і повторний розгляд на комітеті, де було розглянуто майже 400 поправок, але до остаточного прийняття поки не дійшло. Хоча, схоже, вже найближчим часом можна очікувати вирішення цього питання, бо в проекті держбюджету на наступний рік закладено 1,5 млрд грн надходжень від рентної плати за користування надрами з видобування бурштину. Так що ми таки дотискаємо це питання.
– Трішки особистого. Як поставилися до Вашого депутатства друзі, сусіди, родина?
– Я думаю, що лише дехто з моїх сусідів у Києві знає, що я депутат. Принаймні, у наших стосунках нічого не змінилося. Справжні друзі як були, так і залишилися. Що ж до родини, то їм випали чи не найбільші випробування. Бо, якщо раніше вони мене бачили переважно вечорами, то зараз – хіба що на вихідні. Але саме родина зараз для мене – міцний тил, який дуже підтримує і допомагає. Звичайно, хочеться більше часу проводити з синами, які вже підлітки й потребують батьківської уваги. Але я зараз пробую себе заспокоїти тим, що, можливо, "не треба турбуватись, що діти нас не чують, треба турбуватись, що вони за нами спостерігають". Хочу власним прикладом показати, що в житті завжди можна бути чесним і порядним.

– Скоро Новий рік, Різдво. Де будете зустрічати і як?

– Зустрічатиму, як завжди, в родинному колі. На Новий рік, можливо, поїду днів на п'ять у Карпати, подихати свіжим повітрям, покататися на лижах. А на Різдво будемо з батьками.

– А що чекаєте від наступного року?


– Чекаю передусім миру і врегулювання ситуації на Донбасі, щоб наші хлопці не гинули в розквіті сил. Чекаю, як я казав, нарешті прийняття Закону про видобування та реалізацію бурштину, щоб люди отримали право чесно заробляти гроші, а місцеві бюджети – кошти на реалізацію своїх програм. Чекаю, що безвізовий режим, який Україні надає ЄС, посприяє наближенню нас до європейських стандартів. А решта усе – в наших руках.







На правах реклами

купити смартфон Apple iPhone 15 Pro max у Львові, Україна


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ