“Я відчував те, що ось-ось помру”: сповідь колишнього наркомана

21.03.2016

Денис Макагон — щаслива людина. Кожного дня його обличчя прикрашає щира посмішка. Важко повірити в те, що раніше цей хлопець намагався покінчити життя самогубством, безпорадно борсався від нестерпного болю наркотичної ломки та був за крок до в’язниці.
Денис Макагон народився 1988 року в місті Воркута, що біля Північного Льодовитого океану. Усе дитинство він провів серед вічної мерзлоти, майже не зустрічаючи теплого літа. Денис зростав у сім’ї шахтаря. Він розказує, що його батько був чудовою людиною та майстром на всі руки, але чоловік не раз був заарештований за порушення закону і частенько шукав порятунку в чарці. Мати Дениса за професією бухгалтер. Денис із ніжністю про неї говорить : “Це просто надзвичайна жінка! Скільки ж любові й душевного тепла вона мені подарувала. Мені дуже пощастило з такою матір’ю!” Але згодом сталося так, що батьки Дениса розлучилися. У той час зруйнувався весь всесвіт підлітка, у якому він жив. Не змігши зібрати до купи шматочки розірваної душі, хлопець піддався всім тим спокусам, які пропонує цей світ людині.

Денис був залежним від жорстоких комп’ютерних ігор, часто прогулював школу через пристрасть до комп’ютерів та жив у віртуальному світі. У віці п’ятнадцяти років Денис спробував наркотики.

– Я влився у нехорошу компанію. Майже кожного дня я зі своїми так званими “друзями” ходив обкурений. Я викрадав величезні суми грошей, дорогі автівки та ні в чому собі не відмовляв. Мені подобалось влаштовувати в себе в будинку шумні вечірки. Дівчата, нічні клуби, бійки… – згадує Денис. – Я по Божій милості не потрапив до в’язниці у той час, коли мої друзі вже були на лаві підсудних.

Батьки ще змалку говорили Денисові, що як тільки йому виповниться вісімнадцять — він вільний, мовляв ,може робити все, що йому тільки заманеться. Ці слова глибоко осіли в його серці і за декілька днів до свого повноліття хлопець учергове залишає батьківський будинок.
Денис зі своїм другом поїхав начебто святкувати день народження. З того часу і почались страшні роки його життя…

Денис спробував численну кількість наркотиків: екстазі, LSD гриби, первинтин,а згодом почав колотися.

– Я проводив ночі без сну, прогулював коледж, умудрявся здати всі екзамени за один день і просто почував себе супергероєм. Я зробив багато татуювань,хоча зараз розумію, що малюнки красиві тільки на полотні та папері,а не на людському тілі. Потім я підсів на опіум , і мені здавалося, що це саме те,чого я все життя шукав. Спочатку я думав: як багато люди втрачають, не пробуючи наркотики, але пізніше зрозумів,що просто потрапив у рабство,- з відчаєм пригадує Денис.

Наркотик руйнував не лише організм хлопця, а і його особистість. Він бачив як помирають його найліпші друзі, однолітки та навіть молодші, і вже сам на собі давно поставив хрест. Денис розказує, що тільки його мама плакала ночами і продовжувала вірити в те, що станеться диво: її улюблений син назавжди позбудеться тієї проклятої залежності.

Потім Денис винайняв квартиру і жив, як то кажуть, від дози до дози. Без наркотика він жити вже не міг. Це стало його ліками для того, аби існувати і навіть мати можливість зробити бодай декілька рухів. Денис говорить : “Я відчував те, що ось-ось помру. Я почувався обдуреним,розчарованим і зовсім знесиленим. Мені хотілося побороти залежність, але на той час я вже припинив боротися. Кинув кидати… Одного я разу я своєму товаришу сказав, що вже завтра покінчу з цим, але потім сам над собою сміявся. Самообман. Я плив, наче мертва риба за течією і розумів, що так більше не може продовжуватись. Не раз мене знаходили у власній квартирі з порізаними жилами на руках і рятували. Дивом тоді вдалося вижити. Пам’ятаю, як під дією одного з наркотиків я несамовито бився об стіну і мені здавалось, що я проходжу крізь неї”.

У Рівному жила тітка Дениса, яка теж прагнула витягти із цієї прірви свого племінника. Вона запропонувала хлопцю приїхати до реабілітаційного християнського центру в її місті. Денисові не залишалось зробити іншого вибору як приїхати туди якнайшвидше.

– Ви не уявляєте яка війна тоді почалась всередині мене. Одна сторона мене мені говорить: “Ти пропащий наркоман! Твоє тіло все в наколках! Тебе і могила не виправить!”. А інша : “А що якщо віра тебе врятує? Що коли ти зустрінешся з Богом, то усе зміниться?”- зазначає Денис.

Восени 2010 року Денис поїхав до Рівного в реабілітаційний християнський центр. Він раніше ніколи не спілкувався з віруючими та й Біблію йому не доводилось жодного разу тримати в руках.

– Уявлення про це все було таке : купола, хрести, старезні бабці в хусточках,- говорить Денис.

Справді, розум і віра людини здатна досягти всього,що тільки уявить людина, бо як кажуть ,як не має Бога в серці, то його немає більше ніде. Денис розповідає,що вже на сімнадцятий день відчув полегшення. Він захоплено читав Біблію і відчував як усі думки в його голові, наче розставляються по поличках.

Реабілітація Дениса була довгою, аж два з половиною роки. Хлопець стверджує : “Головною нашою проблемою є не наркотики, не алкоголь, не злочини, бо це все лише наслідки неправильного життя,вершина айсберга. Головна проблема в тому, що ми живемо без віри. Віра – це те, з чим кожна людина повинна пройти свій життєвий шлях. Неможливо знайти щастя у гріхах, бо ми були створені не для цього. Лише з вірою людина знайде той загублений рай, до якого так прагне її серце”.

Сьогодні Денис знову живе повноцінним життям. Він пізнав істину та став щасливою людиною. Можна сказати,що Денис народився двічі, бо зараз у симпатичному хлопцеві зі спортивною фігурою майже неможливо розпізнати того нещасного наркомана, яким він був раніше.

Щоб не задумала людина, вона може цього досягти. Потрібно лише вірити. Силу думки людини та вищі сили, які допомагають кожному з нас до сьогодення не розгадані та не підтверджені вченими, але кожен із нас бачить, які дива трапляються у цьому метушливому світі.
Анна ПОЛІЩУК, випускниця Школи універсального журналіста

переглядів: 1 559

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *