Хащуватська трагедія

01.04.2016

Без перебільшення можна стверджувати, що кожна подія – штрих історії. З історії не можна нічого викреслювати, її потрібно знати і пам’ятати. І завжди в пам’яті кожного залишаться події минулого, що тривожать душу та ніколи не згасають у наших серцях.
Досить вагомим штрихом в історії є події Великої Вітчизняної війни. Страшні події зачепили родину кожного. У дні окупації Гайворонщини (Кіровоградська область) німецько-фашистські загарбники організували страшний геноцид щодо жителів єврейської національності. Найбільше зазнали лиха мешканці села Хащуватого.

Із книжки відомого історика та краєзнавця Леоніда Ізрайловича Солгутовського «Нариси з історії Гайворонського краю» дізнаємося про жахливі дні:

«…На світанку 16 лютого 1942 року в Хащувате було стягнуто чи не всіх поліцаїв району, усього десь 50-60 запроданців. Усе було наперед продумано, розраховано. Окремим сім’ям ще задовго до цього жахливого дня, не дозволяли жити в своїх будинках, в одну хату зганяли по 4-5 сімейств, реєстрували їх і видавали їм спеціальний номер будинку.

12 лютого погнали всіх чоловіків чистити від снігу – глинище, яка пізніше стала для них, їхніх жінок, дітей і близьких могилою.

З кінотеатру о 8 годині ранку вивели першу групу – 20 чоловік і розстріляли. Так почалась кривава оргія, сп’янілих від крові душогубів. Крики і стогін дорослих, плач і зойк дітей, глухі постріли і окрики садистів було чути над селом.

Розстріли продовжувались декілька днів і 20 лютого все було закінчено. В селі Хащуватому розстріляли більше 1000 громадян єврейської національності, серед них 376 дітей. Усі ями і вся площа біля них була залита кров’ю. Будинки євреїв були пограбовані. Так було знищено єврейське містечко, яке проіснувало декілька віків».

Дивом врятувались Ісаак Крис і Віра Ташлицька, якій тоді було лише 11 років. Ось що вона розповідала:

«Привели нас до місця, де до війни добували глину. Пролунали постріли – то розстрілювали попередню партію. Нам наказали роздягатися. Нас підвели до краю глинища – воно вже було майже повне трупів – і поставили на коліна обличчям до вбитих. Від страху я зажмурилась і заткнула пальцями вуха в чеканні пострілу. Прозвучав залп, я зігнулась, мене штовхнули, мабуть прикладом. Упала на трупи і, очевидно, втратила свідомість…

Уже темніло, палачі збиралися йти. Вони сміялися, жартували, ніби зробили добру справу, а не знищили майже тисячу людей. Які страхітливі чудовиська! Коли вони поїхали я вибралася з-під трупів і оглянулась. Яма дихала, стогнала, ворушилась… Я доторкнулась до холодних сестер і братика, вилізла з ями і побігла. Постукала в одну хату – мовчать, в другу – відчинили. Господарі завели до хати, обмили, попрали закривавлений одяг і поклали мене на теплій печі спати. Та спати я не могла, мене переслідували кошмари. Вже пізніше дізналася, що попала до Терентія Захаровича Дзями і його дружини».

Через кілька днів Віру Ташлицьку відправили в сусіднє село Салькове, де до кінця війни її переховувала сім’я Левицьких.

Час невпинно летить… І дотепер хащуватці продовжують зберігати у своїй пам’яті ті моторошні криваві події. Ми завжди вшановуємо пам’ять невинно розстріляних євреїв. Доказом цього є побудований найбільший у Європі Меморіальний комплекс «Хащуватська трагедія», що є пам’ятником культурної спадщини місцевого значення і внесений до державного реєстру пам’яток. Ідею спорудження меморіалу висловив земляк, заслужений будівельник Росії Борис Ташлицький. Було створено благодійний фонд «Меморіал Хащуватської трагедії», правління якого очолив заслужений журналіст України, редактор газети «Україна-Центр» Юхим Мармер. Гроші на будівництво меморіалу надходили з різних куточків світу. Люди усвідомлювали важливість будівництва цієї пам’ятки, і власне процес будівництва розпочався восени 2013 року.

Зараз кожен може відвідати це святе місце і хоча б на мить відчути той біль, який і досі тривожить серця єврейської нації та хащуватців… І ми можемо переконатися, що хащуватська трагедія стала справжнім штрихом в історії українського та єврейського народів та залишила слід у душі кожного жителя села.

До теми:

“Сосонки: Сонце не бачило їх оголеності”: блог Юлії Новак про масові розстріли євреїв на Рівненщині

20 фільмів про Другу світову війну, які варто подивитися українцям
Іванна МЕЛЬНИК, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, Кіровоградська область

переглядів: 1 437

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *