Можна чи не можна будувати на Пагорбі Слави у Рівному

На засіданні виступили і самі ветеранти АТО, представники вищеназваної орагнізації, які просили депутатів підтримати проект виділення 70 соток для будівництва. Проект рішення про це будівництво опублікували на сайті міської ради 25 листопада. Проект рішення подав депутат Рівнеради від ВО “Батьківщина” Олександр Нестерук.

За декілька днів депутат відкликав цей документ, про що Олександр Нестерук написав на своїй сторінці у Фейсбук: “Дякуючи громаді міста, яка звернула увагу на деякі моменти у цьому питанні, я ще більше заглибився у нього і з'ясував деякі обставини. Порадилися із головою нашої фракції Галиною Кульчинською та з колегами по фракції і вирішили, що треба скасувати проект рішення”.

Скандали, інтриги, земельні ділянки, або Як проходять засідання сесій Рівнеради

Водночас ми вирішили дізнатися про історичне підґрунтя “святості” території Меморіалу Слави на вулиці Київській і чи можна будувати житло для АТОвців на цій земельній ділянці. За коментарем щодо історичності цього місця ми звернулися до історика та політолога Івана Дем’янюка. Він розповів виданню take.info, що Парк імені 40-річчя Перемоги і споруджений там Монумент Вічної Слави відкрили у травні 1985 року, відзначаючи ювілей Перемоги у Великій Вітчизняній війні, і, відповідно, взяли під охорону рішенням виконкому Ровенської обласної ради народних депутатів (рішення №91-р від 3 березня 1986 року). Вартість монумента становила 2 мільйони радянських карбованців, що дорівнювало ціні будівництва середньостатистичного житлового будинку тих часів, але це тема окремої розмови.

Під час Другої світової війни, як стверджує історик, ця частина сучасного Рівного не була містом. Це була заміська територія, і там не відбувалося бойових дій ні під час наступу фашистів, ні під час їх відступу з території сучасної України. Відповідно, там не могло бути військових поховань. “Сосонки” – місце масового розстрілу євреїв – теж не пов’язане з цим меморіалом, тому, на думку Івана Дем’янюка, не може бути жодного натяку на святість цієї споруди.

“Ніяких костей, окрім костей здохлих собак, котів і ворон, на цій території немає”, – стверджує дослідник.

Втіленням ідеологічної помпезності і гігантоманії називає Іван Дем’янюк обговорюваний монумент. Причому, помпезність і гігантоманія були ще й бездумними і недоречними: територія не лише не пов’язана ні з місцями бойових дій, ні з місцями поховань, та ще й розташована вкрай незручно, що й зумовило її неминучий занепад. Спроби відкрити під монументом музей бойової слави теж закінчилися нічим.

“Фактично цей об’єкт був мертвонародженим, – стверджує Дем’янюк і додає: – У Рівному є чимало поховань, пам’яток, справді пов’язаних з війною, зокрема, меморіал на вулиці Дубенській, де завжди проводили міські й обласні заходи”.

Спроби навести в парку лад були в 1993 році, коли міська влада передала “основні засоби зовнішнього благоустрою” (кущі, дерева і газони) на баланс “Міського об’єднання парків культури та відпочинку”. Але справа в тому, що рослини парку передали, а меморіальну його частину (монумент, інші скульптури, військову техніку) – ні, тому ніхто не взяв на себе відповідальність за “святе місце”. “Святість” закінчилася, і меморіал почали обживати наркомани, безхатченки, безпритульні собаки і коти…
Друга спроба навести лад на меморіалі була у 1995-96 роках, але грошей на ремонт меморіалу навіть на честь 50-річчя Перемоги так ніхто й не виділив, що було не дивно у час стрімкої інфляції (ремонт у тогочасних цінах мав коштувати 25 млрд крб.).

У 1998 році була спроба полярно перепрофілювати об’єкті: збудувати в парку храм і створити релігійно-духовний центр. Тодішній міський голова Рівного Віктор Чайка навіть погодився перенести скульптурну композицію на вулицю Дубенську, а військову техніку передати в музей, але комуністи зуміли домогтися збереження меморіалу і навіть зробили спробу випросити в уряду гроші на його реконструкцію. Оскільки грошей ніхто не дав, то занепад “святого місця” тривав і далі. Нині, на думку політолога, ситуація досягла тієї межі, за якою міська влада мусить вдатися до рішучих дій.

“Сьогодні міська влада повинна, врешті, набратися сміливості і прийняти рішення щодо ліквідації об’єкта, що так і не став Меморіалом Слави, та подальшого використання землі, що заростає хащами. Альтернативи цьому немає», – стверджує Іван Дем’янюк.

Таку ж думку підтримують і члени ТзОВ “Обласна ветеранська спілка учасників АТО Рівненщини”, які прийшли на сесію Рівнеради і просили знайти їм нарешті у Рівному житло та достойного забудовника, який зміг би створити комфортне житло для ветеранів антитерористичної операції.