Червоне на сірому: враження від фільму, який отримав “Оскар”

04.05.2017

Думаю, кожен дорослий мріє або мріяв знову потрапити у світ дитинства. Ще раз відчути запах улюблених страв, почути на ніч казку ніжним матусиним голосочком. Погратися з татусем у футбол або ляльки. Оскільки дитинство таке чудове, чому більшість дітей так поспішають дорослішати?
А все тому що дитяча душа – чиста, світла, добра, пізнає весь той бруд агресії та жорстокості. І з того часу, де діти стикаються зі злом, вони починають дорослішати. Це один з найнеприємніших періодів в житті. А потім доросле життя, і мрії про дитинство. Шкода що ми не цінуємо такі моменти.

Саме на такі роздуми мене підштовхнув фільм французького кіномитця Альбера Ламоріса «Червона куля». Що став лауреатом премії «Оскар», отримав «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі та «Спеціальну премію» від Британської академії.

Історія створення цього фільму, мене дуже вразила своєю незвичайністю. Альбер Ламоріс зняв «Червону кулю», коли його син Паскаль (який грав головну роль) стикнувся з жорстокістю ровесників. Та батько, який прагнув навчити свого сина добру та миру, не почав читати моралі, а сів, та написав бездоганний сюжет до свого найкращого фільму «Червона куля». Згодом почались зйомки, потім прем’єра, щирі очі глядачів та моя холодна вечеря, про яку я забула, коли переглядала фільм. А все через цей сюжет!

Взагалі-то він простий. Маленький хлопчик, по дорозі до школи, знайшов червоною кулю. Мабуть через те, що вона була не такою як всі, він швидко прив’язався до неї. Куля була наче живою. Вона завжди літала за хлопчиком, не відлітаючи ані на крок, куля теж прив’язалась до нього. Так і розпочалась їхня дружба. Разом вони як не розлий вода. Усюди разом: в школі, дома, на подвір’і. Але не може бути все бездоганно і в кіно. Хлопці-розбишаки помічають вірну дружбу хлопчики і кулі(а ви знаєте, заздрість це погана штука), і вони хочуть цьому завадити. Той жахливий момент, коли хлопці хочуть знищити кулю, тривав 7 хвилин. Хлопцям це вдалося.

Але за ці хвилини глядачі повністю поринули в ту атмосферу і змогли відчути всю цю біль з головним героєм. Але все повинно закінчуватись Happy end-ом. Після того як кулі не стало, над сірим містом, в жовте від сонця небо, піднялося багато-багато різноманітних куль. Забравши хлопчика з собою, вони полетіли в сторону світла. Там де є любов, дружба та добро.

Хоча фільм триває всього 35 хвилин, але режисер зміг вмістив туди всю сутність дитячої душі. Ми можемо помітити що, Ламоріс провів паралель між дитячим та дорослим світом. Режисер натякнув на це глядачеві за допомогою гри кольорів. Навколо головного героя сірі відтінки – це доросле життя, а куля, яка червоного кольору – це дитинство. Історія повчає нас добру, так чи інакше це головне в житті людини. Бо що за життя в сірих кольорах? На останок хочу побажати: розмальовуйте своє життя різними яскравими кольорами. І тоді все буде гаразд!

Юлія ХРОМ, випускниця Школи універсального журналіста на базі НаУ “Острозька академія”, м.Кривий Ріг

переглядів: 5 793

Останні новини від OGO.ua


Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *