19.09.2021, 15:04

З'явився ще один уривок із книги мами-рівнянки

Юлія Новак - Голубєва написала нову книгу "Мислю: мама трьох донечок - про материнство, буття і смерть".
Це вражаюча емоційна коротка проза, здатна викликати зливу почуттів. Не про памперси чи грудне вигодовування - про життя, осмислене через призму материнства. Стану, що загострює відчуття світу.

Ось короткий текст із цього видання, який уже можна почитати на сторінці авторки у мержі Фейсбук.

ОКАЗІЯ

Це діялося багато років тому. Хоча здається, що зовсім недавно. [У пам'яті ми завше переставляємо все в іншій хронології. І послідовності. Те, що давно, то, буцімто, нещодавно. Те, що вчора, то неначе десятиліття тому. Серце наше диктує іншу послідовність часу. І спогадам].

Якраз перед Пасхою. Метушня. Мурашник. Прибирають, білять, фарбують, скопують квітники, сіють розсаду... Кожен готує домівку до свята.
А неподалік же могилки. І туди йдуть з граблями і вапном. Там хоч не живуть, але спочивають. І хати для померлих стали домовинами.




Із самого дитинства я часто бачила, як поховають людину, то потім до тієї іще сирої могилки [і рани/втрати] приходить хтось. День у день. Тужить. Говорить. Не відпускає.

Деколи голосить. Що чути не лише деревам і птахам, які там уже давно і звикли до цього. А й до ближчих будинків.

Живі чують. А от мертві? Чи справді їм чути під важкою навалою землі? Звуки і біль?

А є такі могили, над якими й не плачуть. Був та й був. Нема та й нема. Не було місця у серцях при житті, то після смерті нема там притулку.

Але перед Пасхою люди йдуть на могилки. Прибирати. Чого? Дехто тому, що так треба. А дехто насправді, бо й досі продовжує любити. Тих, кого за життя любив. Тому і молиться, пам'ятає і доглядає могили з любові. Якій все одно: живий чи мертвий. Вона є. І зв'язує те невидимою ниткою, між чим прірва.
Батько пізно увечері вийшов із хати, бо собака щось голосно гавкав, аж завивав. [У нас в селі прикмета є, що то до покійника]. Озирнувся. Все тихо. А собака волає. "Може, їжак", – подумав батько. І вже хотів іти в хату, коли поглядом наткнувся на сяйво [так йому відразу здалося]. Якраз над могилками.

Злякався.
Коли батько придивився, бо цікавість часто бере гору над страхом чи небезпекою, то побачив, що то полум'я на могилках.

Прибіг у хату. І досі чітко бачу його зблідле лице: "На могилках щось горить!". Мати моя метнулася надвір, батько за нею, ми за батьком.
Усім разом добре було видно, що то вогонь. А не примара.

“Ну от, хтось прибирав, якесь підпалив сміття, а вітер роздмухав і зайнялася суха трава, - мама швидко встановила причинно-наслідковий зв'язок. – От безвідповідальні, куди ж на могилках палити? – гнівалася. - Треба йти погасить!”. Батько дав задню: «Ти шо, здуріла?». Мати, недовго думаючи, накинула щось на плечі й пішла на могилки.

Ми всі залишилися спостерігати. Здалеку.

А вже не лише суха трава горіла, а й якийсь хрест, старий дерев'яний, зайнявся. Бачить, що ради не дасть, бо нічого не взяла із собою, почала вертатися. Коли вгледіла, що інший сусід, який живе навпроти могилок, вийшов надвір. От вона й гукнула його на ім'я і попрямувала прямісінько з кладовища до нього. «Дай-но лопату і ходи поможеш погасить вогонь!» – скомандувала.
Проте сусід не поворухнувся. Застиг.

Коли мати підійшла до нього ближче, він почав заїкаючись: "То ти, Ні-ні-нко?". Тільки тоді мати зрозуміла, що налякала сусіда. І то дуже.
Поки той відходив від пережитого, мати встигла сходити до хати по лопату і погасити пожежу.

Наступного дня всі сусіди обговорювали вчорашні події. Сміялися. Кепкували. І обурювалися чиєюсь безвідповідальністю [перед живими. І мертвими].
Довго згадували рік у рік перед Пасхою.

Хоча на сьогодні поменшало тих, хто пам'ятав. І сміявся тоді.
Багато із сусідів покинули свої домівки і перебрались по сусідству – на кладовище.


Книгу видрукують до кінця вересня, але уже почалося передзамовлення видання. Передзамовити книгу можна на сторінці авторки у Фейсбуку.

До речі, це вже друга книжка Юлії. Перша - “Щоденник мами” вийшла друком у 2019 році.

Юлія Новак-Голубєва - за освітою філософ-релігієзнавець, навчалась та працювала в Національному університеті "Острозька академія", зараз у декретній відпустці, разом із чоловіком Віталієм Голубєвим виховує трьох донечок. Членкиня Національної спілки журналістів України.
Щасливе Рівне