Рівнянка Іванна Голуб про мистецтво, яке врятує світ

- Розкажіть про складність вибору професії для випускника. Як ви обрали свій фах?

Складність вибору є завжди. Як і мрія. З дитинства я прагнула допомагати людям і змалку обожнювала читати, мені найбільше подобалися детективи. Певно, будучи під таким впливом, я завжди уявляла себе юристом, хоча мріялося і про лікаря, тому й здобула другу вищу психологічну освіту. Сьогодні питання вибору професії у випускників є більш проблематичним, аніж тоді, коли своє ремесло обирала я. Виклики сучасного життя вимагають швидкості прийняття рішень, мобільності і надзвичайної гнучкості, адже, погодьтеся, щодня з’являється все більше нових видів діяльності – актуальних, цікавих та неординарних. Важливо не розгубитися у цьому розмаїтті.

- Чи достатньо у наш час мати одну освіту?

Переконана, що ні. За прогнозами вчених, кожен нинішній випускник за своє життя кілька разів точно змінюватиме вид своєї діяльності.

- Чому саме психологія?

Тоді це була вимога часу. Будучи юристом, я мріяла вивчати психологію. Згодом з’явилася життєва необхідність – я стала багатодітною мамою, і моє материнство неодмінно вимагало знань та практики у сфері психології.

- Чим вас зацікавила адвокатська діяльність?

Адвокатура на цей час чи не єдина правнича професія, яка має незалежність у прийнятті рішень. Окрім того, це і є метою мого життя – допомагати людям.



- Коли почали розкривати у собі творчий потенціал?

Свої твори я почала писати ще в дитинстві. Мій перший вірш було надруковано у 1996 році, коли я навчалася у школі, а моїми найпершими читачами стали однолітки, студенти Острозької академії, які мали змогу познайомитися з моєю творчістю у студентській однойменній газеті, у якій часто друкувалися мої вірші.

- Про що ваша перша друкована книга?

Моя перша книга вийшла майже через чверть століття після того, як були надруковані мої перші вірші. По суті, вона стала підсумком усіх двадцяти років, впродовж яких я писала. Про що вона? Певно, про життя…

- Ваш улюблений авторський твір?

Найбільше люблю свою казку – «Таємниця лялечок-ангелів».

- Чи маєте кумира, людину, якою захоплюєтеся і берете в приклад?
Насправді, їх багато. Захоплююся Оленою Пчілкою – мамою Лесі Українки. Ця жінка зробила величезний внесок в українську науку і літературу зокрема, і водночас виховувала шістьох дітей. Захоплююся політикинею Маргарет Тетчер, а ще архітекторкою Захою Хадід.

- Ви – мама шести дітей. Як знаходите підхід до кожного?

(Сміється.) Це насправді складно, адже мої діти дуже різні, навіть зовні не схожі. Проте усі вольові, мистецькі, креативні, а з творчими дітьми завжди складно. Хочу відзначити, що мої діти закінчили музичні та художні школи, обожнюють образотворче мистецтво та гру на музичних інструментах. Я завжди підтримую дітей у всіх їхніх починаннях, намагаюся не підлаштовуватися під кожного з них чи навпаки – підлаштовувати їх під себе. Натомість шукаю спільні точки дотику, не тиснучи. Іншими словами, прагну бути турботливим наставником, який залюбки пояснить усі причинно-наслідкові зв’язки у житті.

- Чому волонтерство стало частиною вашого життя? Яку роль відіграє волонтерство у вашому житті?

Волонтерство чітко відображає мою мету – допомагати людям. Сьогодні особливо важливо популяризувати активність та задіяність молоді, тож така акція добра та милосердя – одна з форм суспільної зайнятості, де молоді люди мають змогу себе реалізувати та набути унікальний досвід. На мою думку, визнання чи матеріальна винагорода відходять тут на задній план, тут найперше доброчинність та служіння людям.



- Чи легко поєднувати у собі стільки видів діяльності? Письменниця, юристка, психологиня, волонтерка і головне – матуся.

Складно. Особливо тоді, коли виникає момент знецінення. Люди прямо запитують: «Навіщо боротися за справедливість?», «Для чого пояснювати усе публіці, котра не хоче навіть слухати і після розмови відразу усе забуде?» Проте кожен із нас має право вибору. Усе, що я роблю, – для загального благополуччя. Коли знайдеться хоча б одна людина, якій допоможе моя порада, вірш чи вчасно надана допомога прийняти правильне рішення у житті, я вважатиму свою працю недаремною. А багатодітною матусею я завжди мріяла бути, тому що обожнюю дітей. Ніколи не прагнула працювати у дитячому садку чи школі, проте коли виходила заміж, то всім твердо казала, що у мене буде п’ятеро дітей. Так і сталося – маю навіть шестеро.

- Мистецтво – частина вашого життя. Чи важливо для молоді бути творчою? Як молодій особистості стати успішною людиною? Може, маєте власну формулу успіху?

Насамперед – мистецтво врятує світ. Кожній дитині потрібно прививати любов до творчості змалечку – заохочувати до гри на музичних інструментах, вчити дивитись хороші мультфільми, відвідувати театри, музеї, бібліотеки, галереї, і, звичайно ж, – малювати. Арттерапія – ключ до розкриття не лише творчого, але й життєвого потенціалу. У результаті цієї методики людина менше зациклюється на буденності та матеріальних речах, натомість зосереджується на собі та власному розвитку.