Рівненська лікарка розповіла про службу у складі «Госпітальєрів»

Лікарка з Рівного, терапевтка, фахівчиня з ультразвукової діагностики, активістка Помаранчевої революції та Революції гідності вже багато років рятує життя в гарячих точках України, а з листопада 2022 року — у складі добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри».

«За місяць я особисто перевезла близько 50 поранених. Загалом наша команда — 450. І це лише за один місяць», — ділиться Любов.

Вона пригадує початок повномасштабного вторгнення — перебувала у Києві, евакуювала поранених з Ірпеня, Бучі та Гостомеля. Відтоді жінка пройшла десятки ротацій, іноді залишаючись на передовій по два-три місяці, хоча зазвичай стандартна ротація триває лише два тижні.

«Два тижні — це замало. Щойно звикаєш до ситуації, до місцевості, до людей, як уже треба їхати. Тому я брала довші ротації. Це було важко, але інакше не могла», — каже вона.

Робота госпітальєрів — це порятунок під кулями. Вони евакуюють поранених із зони бойових дій до стабілізаційних пунктів, а звідти — до лікарень, найчастіше у Дніпро. Любов розповідає, що переважна більшість травм — складні: пошкодження хребта, черепно-мозкові поранення, опіки.

«Евакуація — це завжди ризик. Постійно обстріли. Та останнім часом з’явилася ще одна загроза — хімічні речовини. Фосфор — ще пів біди, але трапляються й невідомі речовини. Вони спричиняють опіки очей, дихальних шляхів. Дуже страшно бачити ці наслідки», — розповідає лікарка.

Для перевезення важко поранених застосовують спеціальні евакуаційні автобуси, які у середовищі волонтерів називають «австрійками». Вони обладнані всім необхідним для стабілізації стану пацієнтів: реанімаційними ліжками, моніторами, кисневою підтримкою, дефібриляторами. Поруч із лежачими бійцями зазвичай також везуть кількох поранених, які можуть сидіти.

«Можна відслідковувати пульс, дихання, насичення киснем, проводити ЕКГ. Ми їдемо по ночах, тому що вдень нас швидко засікають і починають обстріли. Були випадки, коли завантажуємо людей, і по нас починають працювати — тоді нас прикривало ППО», — згадує Любов.

Службу на фронті вона поєднує з роботою у Рівненській обласній клінічній лікарні. Каже, що охочих потрапити у «Госпітальєри» — багато, іноді доводиться чекати місця в екіпажі. Але кожен, хто має бажання та пройде відповідне навчання, може стати частиною цієї медичної армії.

«У нашій команді є навіть добровольці з іноземного легіону. Ми всі різні — хтось медик, хтось водій, хтось просто хоче допомагати. Але в критичну мить усі працюють як одне ціле. Чіткий алгоритм, холодний розум, і — віра. Бо інакше не вижити», — ділиться жінка.

Любов Ярмолюк каже, що після кожної ротації повертається додому із сотнею нових історій — болючих, але й наповнених надією. Адже кожен врятований боєць — це не лише збережене життя, а й шанс на майбутнє для цілої родини, для країни.

«Ми там не тому, що нас змушують. А тому, що не можемо інакше. Це не про героїзм. Це про людяність. Про життя. І про Україну», — підсумовує вона.