У Рівному прозвучав «Словоспів» Дмитра Лінартовича — голос війни, надії та любові

Його «Словоспів» — не концерт і не моноспектакль у звичному розумінні, а щире особисте одкровення, що стало подією.

У затишному просторі, оточеному полотнами Йосипа Бокшая — художника, який пройшов крізь пекло Першої світової війни, Дмитро звернувся до глядачів мовою мистецтва. Але не пензлем — словом. І це слово було сильним, рваним, правдивим, таким, що залишає після себе емоційний відбиток.

«Всевишній зберіг моє життя в цій війні, мабуть, для того, щоб я створив ще щось важливе та знакове»

— сказав Дмитро після важкого поранення в Соледарі.

Словоспів — авторська форма, яка поєднує вірш, пісню, акторську гру і життєвий досвід. Дмитро Лінартович створює вірші, які потім кладе на ритмічну основу, й у супроводі гітари передає їх акторськими засобами, емоційно, щиро, з болем і надією. Як член Національної спілки письменників України, він майстерно працює зі словом, а як драматичний актор — вміє передати внутрішню драму кожного героя.

«Я актор і поет. Для мене важливо не просто прочитати чи заспівати. Я хочу, щоб ви відчули, як це — тягнути побратима на плечі, бачити медсестру після бою, чи просто дожити до вечора», — каже автор.

У «Словоспіві» — ментальність українця, його внутрішнє ядро, код, боротьба, гумор, іронія, кохання. Це пісенні оповіді, в яких є все: від фронтового побуту до філософських роздумів про життя. Серед них: «Вісім метрів» — про побратима, який рятує пораненого друга; «Волонтерка», «Сапер», «Медсестра» — про війну очима людини; сатиричні мініатюри про щоденне життя, де біль і гумор йдуть поруч.

Словоспів живе не лише на сцені. Він звучить у військових шпиталях, інтернатах, ліцеях, школах, в окопах і культурних центрах. Дмитро Лінартович — активний учасник ГО «ЕРСЕЮ» (реабілітаційні сили України), де працює з пораненими як фронтовик і артист. Його впізнають за голосом. Його пісні — як психологічна терапія. Він звертається до кожного, хто шукає світло у темряві.

«Мене впізнають за голосом. Це означає, що моє слово — потрібне. Це відповідальність. Моя гітара і мій голос — це мої найцінніші інструменти. Вони допомагають мені бути з людьми. Навіть коли я заходжу в палату — я несу не просто пісню. Я несу відчуття, що ми — не самі», — розповідає митець.

Сьогодні Дмитро планує створити серію відеокліпів на основі словоспівів, зокрема «По килиму зеленому», спільно з фотохудожником В’ячеславом Збарижем. Це будуть короткі відеоісторії, емоційні та візуально насичені. Ідея — візуалізувати поезію, зробити її ближчою до глядача.

«Я хочу, щоб словоспіви ожили у відео. Бо це не просто тексти. Це історії. А кожна історія хоче бути побаченою», — ділиться з нами автор.

У його кінодоробку — участь у стрічках «Фосфор», «Та, що зігріє тебе» (за оповіданням Сергія Жадана), «Той, хто пройшов крізь вогонь». Більше 300 дубльованих фільмів. І це лише частина багатогранної творчої діяльності.

Як член Всеукраїнського товариства «Просвіта», Дмитро щиро звертається до молодих українців:

«Чогось добивайтеся, прагніть. Знайдіть свою справу і не зраджуйте їй. Слухайте серце і тих, хто живе ним. Умійте винести світло з темряви — це сьогодні як ніколи важливо».

«Словоспів» Дмитра Лінартовича — це про життя, яке триває. Про душу, яка бореться. Про серце, яке не мовчить.