«Я просто встав — і пішов до своїх»: історія бойового медика «Дімаса»

У цивільному житті — пенсіонер, фельдшер із багаторічним досвідом, працівник критичної інфраструктури. А вже з лютого 2022-го — військовий медик на передовій.

Рішення було блискавичним.

«Я був на чергуванні, коли зателефонував знайомий начмед і сказав, що потрібен медик у батальйон. Я не роздумував — просто пішов до шефа і сказав, що йду. І пішов».

Так Дмитро став частиною 60-го батальйону — підрозділу, що згодом отримав назву «Поліські вовки».

Півтора року служби на кордоні, потім — бойове відрядження на Куп’янський напрямок. У квітні 2023-го під Табаївкою Дмитро отримав поранення під час ротації. Після п’яти діб на «нулі» — прильот.

«Я впав, було відчуття, ніби по ребрах ударили лопатою. Крові не було, болю теж спершу. Але в бушлаті зяяла дірка. Було поранення. Аптечка, евакуація, лікування».

Та служба «Дімаса» — не лише про порятунок, а й про навчання. Він проводив інструктажі для молодших бійців, і це врятувало життя.

«Одного хлопця поранило, а я не міг до нього дістатись — дрони. По рації підказував: турнікет, пов’язка, знеболення. Вони знали алгоритм — і впорались».

Найнапруженіші спогади — ніч перед його пораненням.

«Бійцю наклав три турнікети — дві ноги й рука. Все — під ковдрою, з ліхтариком. Дірка в стегні — з кулак. Тампонада, бандаж, евакуація. Дуже хочеться знати, як він зараз…»

Нині Дмитро проходить реабілітацію. Прогнози залежать від часу, але бажання однозначне: повернутись.

«Якщо Бог дасть здоров’я — я повернусь. Це наш обов’язок».

У вільний час рибалить, консультує побратимів телефоном. Удома на нього чекають дружина, дві доньки та маленький онук.

Молодим бійцям він радить не лінуватись, слухати старших і не нехтувати інженерними роботами.

«У Торецьку нас врятували саме укріплені позиції. Обстріл був щільний, але рота вийшла без двохсотих. Це не дурна робота. Це — життя».

Про тих, хто уникає служби, каже стримано, але з болем:

«Вони не розуміють, як це — бути на межі. А нашим хлопцям потрібна ротація і відпочинок. Ми не залізні».

Його історія — не лише про війну, а про силу духу, вірність і здатність нести світло навіть у найтемніші часи. І якщо буде змога — він знову стане поруч зі своїми. Бо знає: на нього чекають. І без нього — ніяк.