Сліди предків: на Рівненщині виявили поховання XII століття

Очолює експедицію відома археологиня Віта Коцюбайло — саме під її керівництвом восени минулого року був відкритий новий могильник ХІ–ХІІІ століть.

До роботи долучилися студенти Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Під керівництвом декана історичного факультету доцента Володимира Кіцака та асистента кафедри Богдана Барана молоді науковці отримують практичний досвід — безпосередньо в полі, поруч зі стародавніми рештками.

Уже за кілька перших днів копальні дали переконливі результати. «Перші шурфи показали близько семи захоронень — але ми продовжили розкопки, врізалися глибше і натрапили на ще», — розповіла Віта Коцюбайло. Загалом наразі на території урочища Пастівник знайдено понад десять поховань, датованих ХІІ–ХІІІ століттями. Це важливе свідчення того, що тут життєвий простір існував вже в давні часи.

Саме існування поховань у цьому місці може свідчити про раніше невідомий могильник. «Складно наразі стверджувати точно, адже хочемо ретельно дослідити площу. Але все вказує на те, що тут більше життя, ніж просто територія», — коментує археологиня. Вона виокремлює одну з можливих гіпотез: «Можливо, ці захоронення пов’язані з воїнською навалою після ХІІ століття. Але, знову ж таки, це лише теорія — ми маємо більше працювати над доказовою базою».

Кожне знайдене поховання — це цілісна історія. В одному з них було знайдено кольорову поліхромну намистину XII–XIII століття. Цей артефакт одразу став датувальним матеріалом — прив’язкою, що допомагає орієнтуватися в часі. Поряд з намистиною у нас виявили давньоруський ключ та писало — чіткі індикатори ритуальної або господарської практики серед давніх пересопничан.

«Такі знахідки — це не просто річ, це як код, що говорить нам про те, як жили люди: ким були, чим займалися, яка їхня релігія або господарка. Намагатимемося з’ясувати вік, стать, професію навіть за станом кісток», — продовжує Віта. Щоб це зробити, фахівці планують звернутися до антропологів. Вони вивчатимуть кістки, зможуть визначити, з яких хвороб страждала людина, чи були в неї сліди насильства, травм або показники зайнятості в певних видах діяльності.

Нині тимчасовий табір працює в швидкому темпі — земля дає нові сюрпризи щодня. Дослідники налаштовані завершити розкопки до кінця липня — зібрати всі дані на підставі повної археологічної карти. «Сподіваюся, ми завершимо черговий етап робіт із систематизацією поховань та зможемо рухатися далі», — додала керівниця.

Нове народження історії відбувається і в культурному просторі програми «Археологічна майстерня» — її відкрили офіційно першого липня. Це перший досвід в регіоні, коли археологічні знахідки поєднують із інтерактивом для різної аудиторії. Діятиме музейно-освітній осередок до кінця жовтня, спочатку як тимчасовий, а згодом — на постійній основі.

«Археологічна майстерня — це як лабораторія: ми демонструємо не тільки розкопки, а й оцифровку експонатів, майстер-класи для дітей та ветеранів, розповідаємо як зберігаються стародавні предмети», — розповів директор культурно-археологічного центру «Пересопниця» Іван Солодуха. Проєкт підтриманий УКФ на суму майже 850 тисяч гривень — усе необхідне обладнання вже закуплено.

Залучення молодих студентів — не менш важливий компонент майстерні. Студенти історичного факультету отримали справжню польову практику, де їх навчатимуть методам шурфування, аналізу знахідок, основам антропології й навіть комунікації з міжнародною культурною спільнотою — адже Пересопниця давно стала точкою залучення іноземних дослідників і туристів.

Для пересічного мешканця створена архітектура виходу до фактів — до того, що здавалося схованим. Археологія — інструмент не лише науки, а і національної пам’яті. Кожна знайдена намистина, кожне тіло в землі — це частинка нашої історії, яка знову оживає.

Історії про життя людей, що жили тут понад тисячу років тому, нарешті отримують голос. Завдяки старанням археологів, студентів і громади Пересопниці сьогодні стає не просто сторінкою в підручнику, а діалогом століть — від середньовічного поселення до сучасної академічної майстерні. Залишилося лише копнути глибше — бо справжня історія, як кольорове намисто, зібрана з багатьох ланок, кожна з яких варта бути почутою.