Володимир Процюк: “Обирав досвід, а гроші прийшли самі”

Професійно зростав
у “Реноме”
— Володимире Андрійовичу, пригадуєте своє перше місце роботи?
— Свою кар’єру розпочав на Дубенському цукровому заводі, який належить Західній компанії “Дакор” Данила та Михайла Корилкевичів. Пішов туди влаштовуватися після четвертого курсу з дипломом бакалавра. Коли заповнив анкету у відділі кадрів, керівник попросила свою колегу поспілкуватися зі мною, поки сама ознайомить директора з моїм резюме. Звісно, зав’язалася розмова, яка навіть переросла, я б сказав, у справжню дискусію щодо ключової ролі фінансових працівників на підприємствах. Як виявилось потім, дискутував з головним економістом заводу. Саме тому мені запропонували посаду не маркетолога, а економіста. Уже за перші півроку я працював у головному офісі, де в моє підпорядкування потрапило вісім цукрових заводів.
— Як перейшли в компанію “Реноме”?
— Вирішив спробувати свої сили в іншій галузі. Вважав, що в “Реноме” маю більше перспектив для росту. Хоча спочатку умови роботи нічим не відрізнялися від тих, які створювала компанія “Дакор”.
У “Реноме” я починав працювати єдиним економістом. Тоді моїм безпосереднім керівником була Зоя Ходаковська, яка змогла розгледіти в мені перспективного економіста.
— Чи здобули в “Реноме” той досвід, якого прагнули?
— Там зростав професійно. Вперше стикнувся з поняттям систематизації роботи персоналу. У “Дакорі” займався більше бізнес-плануванням, оскільки цукрові заводи мали сезонний режим роботи. Три місяці роботи мали забезпечити діяльність підприємства на цілий рік. Від того, як економісти підприємства спланували розподіл коштів, залежала життєдіяльність заводу.
Принцип організації бізнесу в компанії “Реноме”, помітно відрізнявся, тому доводилося регламентувати певні етапи роботи. Там я і розробив систему бюджетування та почав працювати над системою оцінки інвестпроектів, зокрема, готував пропозиції про доцільність купівлі того чи іншого бізнесу.

РЗВА спокусив зарплатою
— Яким запам’ятали Віктора Матчука як керівника “Реноме”?
— На мою думку, це і справді неординарна особистість. З ним можна сперечатися до “хрипоти в голосі”: Віктор Йосипович ніколи за це не тримав зла, а й навпаки — цінував спеціаліста та прислухався до нього.
— Вам доводилося його відмовляти від купівлі певного активу?
— Свого часу я зробив висновок про недоцільність купівлі “Рівнерибгоспу”. Він врятував це підприємство, бо “Реноме” спрямувало туди значні інвестиції. Утім, мій прогноз, що підприємство тривалий час працюватиме збитково.
— Чому покинули компанію “Реноме”?
— Мені запропонували роботу, і я, як людина екстремальна, вирішив випробувати себе.
— На РЗВА вас запросив Ігор Ференц?
— Ні, пропозицію зробив директор з персоналу, який приїхав зі штаб-квартири холдингу “Високовольтний союз” з міста Єкатеринбурга. Концерн “Висовоковольтний союз” створив канали збуту продукції, іноді обсяг замовлень навіть перевищував потужність заводу. Ми пишаємося, що торік, за даними служби маркетингу, ми утримували 70 відсотків українського ринку. Це при тому, що завод працював на половину потужності, а іншу частину завантажували експортним замовленням.
— Як РЗВА переживає нинішню кризу?
— Для РЗВА криза показала найбільш проблемні місця, зокрема, хто з постачальників найнадійніший. Підприємство переживає кризу спільними зусиллями усіх працівників. Поки що завод не скоротив жодного працівника, і це обнадіює, хоча відверто замовлень стало менше.

Для власного бізнесу
ще замолодий
— Чи задумувалися над створенням власного бізнесу?
— Один філософ сказав: “Щоб стати мільярдером, треба мати його психологію”. Вважаю, що власний бізнес в Україні мені починати ще рано. У мене не настільки різностороння кваліфікація. Для цього навколо себе потрібно зібрати фахівців певних галузей. Зокрема, спеціалістів, які знають ринок, кому продавати продукцію, за якою ціною та в якій кількості, де взяти сировину. Ну досвід ефективного управління в мене є, але необхідна команда, яку потрібно сформувати.
— До чого тяжіє інтерес?
— Справа, якою займаєшся, має приносити задоволення. В одного з філософів прочитав, що коли постало питання — гроші чи досвід — обирайте останнє, а кошти самі прийдуть. І в цьому особисто переконався. Свого часу старався набратися досвіду, а гроші з’явилися потім. Так і в бізнесі. Кожен проект може працювати прибутково, але все залежить від організації роботи.
Чим би хотів особисто зайнятися, поки глобально не думав. Хоча мене найбільше цікавить діяльність потужних заводів. По-перше, великий колектив, по-друге, складний технологічний процес. При цьому основне, що виходить на перший план, — необхідність та бажання домовлятися з людьми. Навіть найкраща ідея може зупинитися на найнижчому рівні, якщо людям неправильно її донести.
— Як ви доносите до підлеглих стратегічні завдання?
— Намагаюся зрозуміти, що потрібно людям, яка їхня мотивація. Раніше думав, що більшість намагається заробити гроші. Наприклад, якщо підлеглому пообіцяти високу оплату, то він ефективно працюватиме. З часом зрозумів, що це не так. Думаю, людям найцікавіше працювати в певному колективі — це теж мотивація. Якщо спеціаліста перевести в інший відділ, то може змінитись ефективність його роботи і не завжди в кращу сторону. Підвищення заробітної плати дає ефект всього на три-чотири місяці, тому слід шукати інші методи мотивації персоналу.
— Кажуть, що кадри вирішують усе. А ви цінуєте своїх підлеглих?
— Наскільки це можливо. У мене принцип, що до всіх людей слід ставитися однаково. Коли бачу, що людина старається, то даю їй шанс повністю реалізувати себе. Траплялися випадки, коли під конкретного працівника створювався новий відділ, аби він міг проявити свої здібності.
— Чи помічали за собою, що посада вас змінила?
— На певному етапі обмежив коло спілкування. Можливо, це хтось сприймає за зверхність, але цьому існує банальне пояснення — просто фізично стало бракувати часу, а про все інше, мабуть, треба запитати людей, з якими працюю.

Для розрядки стріляє по тарілках
— На що вам, окрім роботи, бракує часу?
— На сім’ю та відпочинок. Намагаюся розрядитися на риболовлі та полюванні. Люблю стріляти по тарілках. Це знімає негативну енергію та допомагає об’єктивно сприймати інформацію. Адже справжні наміри людей видає їх поведінка. Необхідно лише добре придивитися.
— А дружина Оксана до роботи не ревнує?
— Спочатку точилися дискусії, чому надто мало часу приділяю сім’ї. Потім вона стала створювати умови, щоб мінімум витрачав на побутові справи. Я вдячний за те, що їй вдалося створити таку атмосферу, в якій я справді можу відпочивати і насолоджуватись сімейним життям.
Натомість на мені лежить обов’язок доглядати та вигулювати цуценя німецької вівчарки, яке нам нещодавно подарували.
— Пригадуєте історію знайомства зі своєю другою половинкою...
— Якось прийшов у гуртожиток до друзів. Поки чекав у чергового, мила дівчина третій раз писала скаргу, що сантехнік ніяк не може відремонтувати кран. Мене здивував її натиск, бо лише вона одна так переймалася цією проблемою, адже на той час вона була старостою гуртожитку. Як показав час, Оксана будь-яку розпочату справу намагається довести до кінця, при цьому вивчає ситуацію досить ретельно. Іноді сам дивуюсь, скільки в дружині енергії та бажання розбиратись, вивчати подекуди далеко не жіночі справи.