Які сили занесли мене до Рівного? Саме тут за програмою Міжредакційного обміну найближчі два тижні я стажуватимусь на базі видавничого дому «ОГО», що включає в себе дві газети та інтернет-сайт.

А зараз про перші враження від міста.

Все, що я знала про Рівне раніше – це те, що тут довгий час проживав Олександр Ірванець. Також це місто було тимчасовою столицею УНР і десь у Рівненській області є славнозвісний Тунель кохання. Ото й усе.

Львівський потяг прибуває до Рівного близько восьмої вечора. Потрібну маршрутку знайшла не одразу, так як біля вокзалу фактично не облаштовані зупинки громадського транспорту.

Перше здивування – оплата проїзду в маршрутці - при виході. В Одесі така практика мені ніколи не подобалась і я навіть не могла уявити, що таку ж систему зустріну аж на території історичної Волині.

Наступна незвична річ – платний ліфт у будинку, де я тепер житиму. Хто не платить, той ходить пішки, на десятий поверх. Хоча, звісно, у цьому теж є певні оздоровчі переваги.



Рівне видалось мені трішки схожим із Вінницею, трішки із Кіровоградом. Архітектура набагато менш урочиста, ніж в інших західноукраїнських містах, проте будинки акуратні та яскраві, а вулиці широкі й просторі.

Центральна частина міста досить компактна. Привертає увагу театр, який активно працює, кінотеатр на центральній вулиці міста, багато книгарень. А ще – тролейбуси «Шкода». Виглядає цей «пристрій» дуже дивно, якщо врахувати, що нині вже 2015, а такі тролейбуси зняли з виробництва ще у 1982.



Рівне одразу рекомендує себе як патріотичне місто – на вулицях багато державної символіки, транспорту з прапорами, одна із вулиць міста нещодавно була перейменована на вулицю Небесної сотні.



На відміну від Львова, у Рівному є річка - Устя. Біля неї розташований Зал камерної та органної музики, який за архітектурою, здається, одна із найвидатніших пам’яток Рівного.



Загальне враження від міста – цілком позитивне. Проте, Рівному, як і багатьом іншим українським містам, потрібно ще багато над собою працювати.