Сьогодні, 12 листопада, Корецька громада на Рівненщині схилила голови в скорботі — тут віддали останню шану 20-річному Захиснику України Олександру Рижуку. Хлопець народився і виріс далеко від Батьківщини, в Ірландії, однак, коли на Україну прийшла війна, зробив вибір серцем — повернувся, щоб боронити землю своїх предків.
«Я знав, що мушу бути там»
Олександр Рижук народився 5 квітня 2004 року в ірландському Дубліні в українській родині, яка має коріння в селі Крилів Корецької громади. Він закінчив Christian Brothers Secondary School, після чого вступив до лав Ірландської армії. З дитинства захоплювався спортом, технікою, страйкболом, що згодом стало його професією. Його друзі згадують — він був добрим, спокійним, але водночас рішучим і впевненим у своїх переконаннях.
Повномасштабна війна Росії проти України стала для нього особистою трагедією. У серпні 2023 року Олександр добровільно приєднався до Іноземного легіону Збройних сил України. Його побратими з 3-ї окремої штурмової бригади називали його «ірландцем із українською душею» — за щирість, відданість і готовність допомагати кожному.
У короткому інтерв’ю на фронті він сказав слова, які сьогодні сприймаються як заповіт:
«Я народився і виріс в Ірландії. Ірландія дала мені багато можливостей, і я вдячний їй за все. Але я не можу забути, звідки родом мої батьки. Україна зараз у біді — і я повинен бути тут. Коли мені було сімнадцять, я вже хотів їхати воювати. Коли виповнилося вісімнадцять — батьки забрали мій паспорт. Але я їх обманув. Я знав, що мушу бути там. Сподіваюся, вони мене пробачать…»
Герой, який слухав поклик серця
У підрозділі Олександр служив спеціалістом із безпілотних систем. Його робота рятувала життя побратимів — дрони допомагали виявляти ворожу техніку і коригувати вогонь. Командування відзначило його нагородою за успішне знищення ворожого артилерійського знаряддя.
Та 14 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині зв’язок із ним обірвався. Його вважали зниклим безвісти. Рідні чекали, сподівались, молилися. Проте через кілька місяців надійшла трагічна звістка — Олександр загинув біля населеного пункту Нововодяне на Луганщині.
«Син, друг, воїн»
Сьогодні, коли його тіло повернулося додому, громада Кореччини зібралася, щоб провести Героя в останню путь. Люди зустрічали кортеж, стоячи навколішки, з квітами і прапорами. На центральній площі Корця відбулося прощання, після чого похоронна процесія рушила до рідного села Крилів, де Олександра поховали зі всіма військовими почестями.
Він був сином, другом, воїном, який залишив усе, щоб стати поруч із тими, хто бореться за волю. Його життя стало символом незламності українського духу, який не знає кордонів.
Його батьки, що роками жили в Ірландії, виховали сина справжнім патріотом — мужнім, щирим і добрим. Тепер ім’я Олександра Рижука назавжди залишиться серед тих, хто, не народившись в Україні, став її справжнім сином.
