У селі Верхів на Рівненщині працює приватний садиба-музей, де старі хати, господарські споруди, предмети побуту та фотографії розповідають про життя краю у першій половині XX століття. Садиба вже приймає відвідувачів і входить до туристичних маршрутів Рівненщини.
Її особливість — у походженні самих експонатів. Частину речей виготовляли українські майстри, частину — чеські виробники, інші з’явилися тут у період, коли Волинь входила до складу Польщі. Архітектура господарських будівель також має різні культурні впливи.
Саме тому творці «Верхівської садиби» хочуть показати історію регіону через побут українців, поляків, чехів, німців та євреїв, які жили на цій території.
Збирають колекцію понад десять років
За створенням садиби стоїть родина лікарів Ігоря та Людмили Корчаків. Ідея створити музей виникла у них давно, а збирати експонати вони почали понад десять років тому.
Ігор Корчак сьогодні, 10 серпня, відзначає день народження. Паралельно з професійною діяльністю він продовжує займатися музейною справою, пошуком старих речей та відновленням будівель.
Раніше він пояснював, чому родина вирішила займатися саме історією цього регіону:
«Це наше хобі. Ідея створення музею в нас була вже давно, і відповідно експонати ми збирали десь вже протягом десяти років мінімум, а то і більше. Цей регіон від Острога до Дубно, до Бродів — це регіони які мають спільну історію, спільні традиції, і тут дуже багато чого спільного».
Сьогодні «Верхівська садиба» вже приймає гостей. Музей увійшов до туристичних маршрутів Рівненщини, його відвідували також офіційні делегації під час регіональних заходів.
Садиба, яку поступово перетворили на музей
Основою експозиції стала дерев’яна хата 1913 року, перевезена із Нової Мощаниці. Під час реставрації над дверима знайшли напис із датою будівництва.
Читайте також: Рівненський краєзнавчий музей оживить втрачені пам’ятки краю у 3D
Власники намагалися зберегти старі конструкції та відновлювати будівлю з використанням традиційних матеріалів. Там, де це було можливо, залишили автентичні елементи, а пошкоджені частини замінили.
На території також облаштовують господарські споруди та збирають речі, які використовували селяни: меблі, посуд, одяг, інструменти, предмети домашньої праці.
Колекція постійно поповнюється. Нещодавно до музею передали стару клуню з Дермані.
«Дякуємо пані Людмилі з славного села Дермань за подарунок для нашого музею, за клуню, десь першої половини минулого століття, яку в ті часи називали ще магазином (не розумію чому) яку ще, напевно, бачив Улас Самчук, відвідуючи хутір Лебедщина і свого товариша, Мартинюка весною 42-го року, а можливо навіть і раніше, у свої дитячі роки. Послугувати цьому утвору роботящих рук по прямому призначенні все одно не прийшлося би через свою немічність, а ми спробуємо їй дати нове життя, перенісши до нашого господарства-музею», – розповів про поповнення у музейній “родині” Ігор Корчак.
Тож тепер для реставрації клуні музей шукає стару бляху та дошки зі старих будівель.
Що розповідають експонати з різних сіл
Нові предмети до Верхова привезли й із села Мости, розповів у соцмережах засновник садиби-музею. За сприяння краєзнавця Миколи Ужвіна до колекції передали вишиті та ткані рушники, діжку для засолення сиру, щітки для вичісування пряжі, коловорот і два сита для борошна.
Є серед подарованих речей і картина місцевої художниці. Вона мала зображати карпатський сюжет, однак на полотні авторка намалювала дівчат у волинських сорочках на тлі місцевого пейзажу. Такі предмети дають змогу говорити про конкретні особливості побуту різних сіл. Водночас вони показують, як традиції та технології поширювалися між регіонами.
Читайте також: Літературний музей Уласа Самчука в Рівному: простір слова, пам’яті й української ідентичності.
«Наш регіон — перехрестя»
Садибу часто відвідують етнографи, науковці, художники та фотографи. Свідченням та наслідком цього стають неймовірні фото. А ще породжують історичні сумніви. Так, нещодавно садибу відвідало подружжя Харватів, розповів засновник музею. Під час гостини саме він звернув увагу на архітектуру музейного господарства.
«Олександр, професійний фотограф, (наш колега по створенню музеїв — у нього унікальний музей фотографії в Рівному), який має коріння поважного чеського роду, спитав, тут жили чехи? Дуже схоже на чеський стиль архітектури».
Інший знайомий, поділівся Корчак, який живе у Польщі неподалік кордону з Німеччиною, побачив у господарських будівлях риси німецько-австрійського стилю. Ці спостереження стали для творців музею ще одним приводом говорити про культурне різноманіття регіону.
«Якщо врахувати, що більшість експонатів в нашому музеї були виготовлені “за Польщі” з написами польським шрифтом, чехами на їх невеликих ливарних фабриках, українцями в своїх господарствах, в тому числі і в нашому, то розумієш, що наш регіон — перехрестя, де представлені традиції, культура, мови багатьох народів».
Власник музею називає його не лише народним, а й міжнародним.
«Наш невеликий музей показує це обʼєднання, тобто він не просто народний (його створюють прості люди без участі держави), а міжнародний (висвітлює історію міжвоєнного періоду як і українців, так і поляків, чехів, німців, євреїв)».
Саме міжвоєнний період є одним із ключових для розуміння цієї частини Рівненщини. У той час тут перетиналися різні культурні, мовні та релігійні середовища, а це відображалося і в архітектурі, і в речах повсякденного вжитку.
«Верхівська садиба» продовжує розвиватися як приватний музей. Її експозицію формують самі власники та люди, які передають їм старі речі й будівлі. Кожен новий експонат додає до неї окрему історію та допомагає відтворювати складне культурне минуле Рівненщини.
У публікації використані фото Олександра Харвата зі сторінки Ігоря Корчака у Facebook.
