42-річний Анатолій Степчук, колишній верстатник одного з деревообробних підприємств Костополя, був мобілізований у травні 2024 року просто дорогою з роботи. Чоловіка зарахували до 155-ї окремої механізованої бригади імені Анни Київської.
Попереду були місяці інтенсивних навчань: українські навчальні центри, підготовка мінометника у Польщі та Франції. Восени 2024 року, одразу після повернення з-за кордону, підрозділ Анатолія перекинули на один із найгарячіших напрямків — Покровський.
«Нуль» і відповідальність командира
На фронті Анатолій провів близько пів року, більшість часу — безпосередньо на «нулі». Від солдата він дослужився до молодшого сержанта, став головним сержантом — командиром міномета. Контузії, постійна напруга, відсутність повноцінних відпусток стали буденністю. «Страшно було, але я знав, що маю бути там», — згадує він.
Весілля і трагедія
У травні 2025 року, під час короткої поїздки додому «під чесне слово», Анатолій Степчук одружився зі своєю коханою Марією, з якою кілька років перебував у стосунках. Це був його перший шлюб. Через три тижні після весілля, 9 червня, на позиціях його наздогнав ворожий дрон. Під час вибуху чоловік втратив обидві ноги. Завдяки швидкій евакуації та діям побратимів він вижив.
Лікарні, біль і підтримка
У Дніпрі лікарі ампутували обидві ноги вище колін. Анатолій опинився в лікарні без речей, документів і зв’язку. П’ять днів він жив у повній невідомості, доки волонтерка не допомогла знайти номер дружини. Марія, дізнавшись про поранення, негайно приїхала до чоловіка. Її підтримка стала вирішальною у найважчі моменти.
Новий етап життя
Після лікування у Дніпрі Анатолія перевезли до Рівного, де він переніс ще кілька операцій у Рівненській обласній клінічній лікарні та Костопільській лікарні. Попереду — чергова операція та підготовка до протезування. Сьогодні він пересувається на візку, але не втрачає оптимізму і мріє якнайшвидше стати на протези.
Разом попри все
Марія працює продавчинею і щодня поруч із чоловіком. Вона допомагає йому долати побутові труднощі й не приховує: залишити Анатолія навіть не думала. Їхня історія — про любов, вірність і силу людського духу, яка не зламалася навіть після найважчих випробувань війною.
