Сьогодні історію нашої Перемоги пишуть люди, для яких захист Батьківщини став не просто обов’язком, а справою всього життя. Одним із таких героїв є 49-річний майстер-сержант Сергій Мілетійович — головний сержант 23-го інженерно-позиційного полку.
Родом із Дубенщини, Сергій присвятив службі понад чверть століття. Його шлях — це історія свідомого вибору, адже після виходу на заслужений відпочинок у 2020 році він не зміг довго залишатися цивільним. Вже за пів року чоловік повернувся у стрій, щоб передавати свій безцінний досвід новому поколінню захисників.
Від строковика до головного сержанта: 25 років гарту
Військова кар’єра Сергія розпочалася ще у 1994 році зі строкової служби. Згодом були роки контракту, школа прапорщиків та робота старшим авіаційним механіком у Військово-повітряних силах. У 2004 році він продовжив службу в СБУ, а пізніше — у Держспецзв’язку. Протягом шести років, з 2014 по 2020, Сергій Мілетійович брав участь в АТО, пройшовши через найскладніші випробування того часу.
У 2021 році він приєднався до новоствореного 23-го інженерно-позиційного полку. З початком повномасштабного вторгнення на плечі головного сержанта лягла колосальна відповідальність: від планової роботи підрозділ перейшов до виконання завдань у надскладних умовах війни.
Читайте також: Героя України з Рівного Миколу Стригунова хочуть нагородити Хрестом Клима Савура
Покровський напрямок: фортифікації ціною власної крові
Однією з найважчих сторінок служби стала ротація на Схід. Підрозділ Сергія працював на гарячому Покровському напрямку, де основним завданням було створення оборонних рубежів.
Будні інженерних військ під обстрілами перетворилися на справжнє випробування на витривалість, адже військовим часто доводилося бути першими, хто монтував складні конструкції та протитанкові загородження у таких величезних масштабах. Зведення позицій відбувалося в умовах постійної загрози, оскільки будівництво тривало під безперервними мінометними обстрілами та атаками ворожих безпілотників. Це вимагало від бійців надлюдських зусиль, адже працювати доводилося і в нестерпну спеку, і в глибоку багнюку, інколи навіть латаючи розірвані робочі рукавиці звичайним скотчем. Попри те, що колючий дріт «Єгоза» постійно різав одяг і руки, залишаючи болючі порізи, бійці не зупинялися ні на хвилину, поки бойове завдання не було виконане повністю.
«Усвідомлення того, що наші укріплення рятують життя побратимів, дає сили рухатися далі», — ділиться Сергій Мілетійович. Покровськ тримається і досі, і в цьому є вагома заслуга інженерів полку.
Братство та мрії про мирне небо
Для головного сержанта побратими — це значно більше, ніж колеги. Це люди, з якими ділиш і ризик під обстрілами, і короткі хвилини відпочинку. Саме взаємна довіра дозволяла виконувати завдання там, де іншим було б занадто страшно.
Попри численні нагороди, серед яких відзнаки Президента «За участь в АТО», медаль «Ветеран служби» та почесний знак полку «Надійний захист у бою», Сергій залишається скромною людиною. Його найбільша мрія сьогодні — Перемога та повернення до родини на рідну Дубенщину.
«Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним», — каже майстер-сержант. Саме заради цього майбутнього він сьогодні щодня виходить на позиції, будуючи захисний вал нашої держави.
Ми пишаємося такими земляками! Слава героям інженерних військ!
Джерело: 23 інженерно-позиційний полк
Читайте також: У Рівному відкрили виставку військового художника
