- Пластунка Богдана Арешина разом із батьком одними з перших прибула на місце смертельної ДТП на залізничному переїзді у Квасилові.
- Вони почали допомагати пораненим ще до прибуття більшості екіпажів екстреної медичної допомоги та проводили сортування постраждалих.
- У критичній ситуації Богдані допомогли навички першої допомоги, здобуті протягом шести років у «Пласті», та медичні знання, які вона отримувала від батька.
- Після пережитого дівчина переконалася, що підготовка до надзвичайних ситуацій має бути не лише теоретичною — важливо вміти застосувати знання одразу, коли вони потрібні.
2 липня у Квасилові сталася одна з найтрагічніших дорожніх аварій цього літа на Рівненщині. На залізничному переїзді рейсова маршрутка «Здолбунів – Рівне» зіткнулася зі швидкісним потягом. Унаслідок аварії загинули люди, десятки пасажирів постраждали. Перші хвилини після зіткнення були критичними – і саме тоді на допомогу постраждалим прийшла юначка 112-го куреня імені Надії Світличної Богдана Арешина разом із батьком.
Того дня Богдана готувалася до творчих конкурсів для вступу до університету. Паралельно дівчина займалася організацією пластового табору разом зі своєю командою. Несподівано звичайний день змінився за лічені секунди.
«Взувайся. ДТП. Є загиблі та постраждалі», – сказав їй батько.
Богдана швидко зібрала ножиці та воду, а батько взяв тактичні аптечки й наплічник бойового медика. Приблизно за п’ять хвилин вони вже були біля місця аварії.
Кров, страх і люди, які потребували допомоги
Перші секунди після прибуття дівчина згадує як шок. Перед нею були поранені люди, кров, страх і сльози. Однак часу на розгубленість не було. Шість років життя у «Пласті», вишколи, табори, заняття та постійне навчання дали про себе знати. До того ж медичні знання Богдана регулярно отримувала від батька.
«Я не чекала ні хвилини – просто почала діяти», – розповіла пластунка.
Разом із батьком вони робили те, що вміли, доти, доки постраждалих не почала забирати швидка допомога.
При цьому вони опинилися на місці аварії не випадково. Знайомий, який працював неподалік, зателефонував батькові Богдани й повідомив про ДТП. Саме завдяки цьому вони змогли приїхати буквально за кілька хвилин після трагедії.
Прибули раніше більшості екіпажів ЕМД
Коли Богдана та її батько приїхали, допомога медиків ще тільки починала прибувати. Тому на перших етапах їм довелося не лише надавати постраждалим допомогу, а й проводити сортування. Їхнім завданням було визначити, кому допомога та евакуація потрібні найпершими.
Найбільш екстрені випадки вони передавали медикам першочергово. Одночасно повідомляли лікарям власні спостереження: де саме людина могла отримати травму, чи були можливі переломи та який стан постраждалого вони бачили.
З кожною хвилиною, за словами Богдани, з’являлася надія, що вдасться врятувати більше людей.
«Найважче було втримати власні емоції»
Попри підготовку, залишатися спокійною в таких обставинах було надзвичайно важко.
«Холодний розум ще вдавалося зберігати, але шок і сльози стримувати було набагато складніше», – зізнається дівчина.
Заспокоювати інших їй допомагало усвідомлення простого факту: постраждалим зараз потрібна допомога, і хоча б трохи полегшити їхній біль та страх – уже важливо. А часу на довгі роздуми не було. Потрібно було діяти.
«Я або допомагаю, або допомагаю»
Для Богдани допомога іншим – не лише слова з пластової присяги. Закон «пластун допомагає іншим» вона сприймає як принцип, за яким потрібно жити щодня.
«Того дня я просто розуміла: іншого варіанту немає. Я або допомагаю, або допомагаю», – говорить пластунка.
Саме ця внутрішня готовність, за її словами, стала одним із головних висновків після трагедії.
Дівчина зрозуміла, що готовність допомогти — це не лише знати теорію. Це означає вміти в потрібний момент залишити свої справи, швидко оцінити ситуацію, діяти обережно та використовувати знання на практиці.
Чому важливими є вишколи та медична підготовка
Богдана говорить, що під час тієї трагедії їй знадобилися практично всі навички, які вона здобувала протягом шести років у «Пласті». З кожним роком, вишколом і новим етапом дівчина вчилася чогось нового. Особливо важливими виявилися знання з першої допомоги та навички, які дозволяють не розгубитися у критичній ситуації.
«Цей випадок змінив моє розуміння власної готовності. Готовності просто залишити все, що робиш, і поїхати туди, де ти потрібна», – розповідає вона.
За словами Богдани, трагедія ще раз підтвердила для неї важливість того, щоб пластуни вчилися швидко й водночас обережно думати та діяти, бути гнучкими, здобувати медичні знання і завжди бути готовими допомогти.
Адже ситуація, коли ці знання можуть врятувати чиєсь життя, може виникнути зовсім несподівано. І тоді вже не буде часу відкривати підручник чи згадувати, що потрібно робити. Потрібно буде діяти.
«Саме цьому ми й вчимося на пластових заходах. І все буде СКОБ», – підсумувала Богдана Арешина, пластунка 112-го куреня імені Надії Світличної.
За матеріалами Рівненського обласного молодіжного пластового вишкільного центру.
