Це свято української душі стало місцем зустрічі поколінь, традицій та майбутнього, що твориться тут і зараз.
Фестиваль об’єднав безліч мистецьких напрямків — від фольклору до сучасної музики, від ремесел до літератури, від дитячих майданчиків до серйозних сцен національного діалогу. Відвідувачі могли долучитися до майстер-класів від народних майстрів, взяти участь у давніх обрядах, насолодитися стравами етнічної кухні та літературними подіями.
Концертна програма була насиченою і різноманітною. На головних сценах виступили гурти та відомі музиканти «KARNA», «Серце», Kozak Siromaha, «Сталеве серце» а також — із щирістю, силою й патріотизмом — наша рівнянка Христина Панасюк, яка стала справжнім голосом душі «Країни Мрій 2025».
Христина Панасюк — не лише співачка й композиторка, а й діюча військовослужбовиця. Її виступ на «Героїчній сцені», яка стала особливим простором фестивалю, зворушив багатьох. Ця сцена була присвячена тим, хто боронить нашу свободу — військовим, ветеранам, волонтерам.
«Сьогодні другий день моєї відпустки. З Херсонщини одразу на сцену. Попри втому, без обіймів рідних і дому — я щаслива бути тут. Сцена — це простір, де я оживаю», — поділилась Христина після виступу.
Її творчість — це лірика, рок, ніжність, мужність. Це пісні про справжнє, про людей, про любов до України. Вони народжуються у складних обставинах, та наповнені глибоким змістом. Христина зазначила, що невдовзі планує презентувати нове відео на пісню «Особистий кордон», створене попри практично повну відсутність можливості для зйомок — завдяки професіоналам, які долучаються онлайн.
«Мене надихають люди, зорі Херсонщини, небо, річки, обійми побратимів. І фраза подруги, яка врятувала мене: “Якщо ти в себе не віриш, я буду в тебе вірити”. Тому вірте в себе! Пишіть, співайте, творіть — ми разом формуємо майбутнє української культури», — сказала Христина Панасюк.
«Країна Мрій 2025» стала не просто фестивалем — вона була живим виявом того, як мистецтво й культура можуть стати інструментом підтримки, національної єдності та сили. Сцена, музика, слово і танець стали ще однією формою спротиву, пам’яті й віри у перемогу.
