Днями стало відомо про загибель іще одного молодого захисника з Рівного. Дмитро пішов у військо добровольцем, коли йому було 25. А жовтень 2023 року розділив життя його батьків – письменниці та режисерки Руслани Броновицької та режисера Юрія Паскара – на до і після…
Саме тоді прийшло повідомлення, що Дмитро зник безвісти. Цей важкий період очікування і сподівання батьки переживали по-своєму. Руслана почала спілкуватись зі світом поезією. Її збірка «Двічі ти його не народиш» стала справжньою сповіддю матері, яка чекає сина. А ще підтримкою для сотень інших матерів, сестер, дружин… Адже кожен вірш – це біль, надія, очікування. Це голос всіх матерів, які не знають, де їхні сини, які продовжують чекати, навіть коли надія стає примарною.
Також Руслана разом з іншими жінками розпочали вишивати «Рушник надії». Збірка стала основою рушника — замість традиційного узору тут — поезія, вишита рядок за рядком. А також чимало імен, прізвищ, позивних тих, кого все ще чекають…
Юрій Паскар, знайшов власний спосіб говорити про сина. Він створив у Рівненському обласному театрі ляльок виставу «Пілот і Маленький принц» і присвятив її Дмитру. У цьому було щось символічне. Маленький принц вирушив у далеку подорож, залишивши свій маленький світ. Але ті, хто його люблять, продовжують чекати на його повернення.
Руслана та Юрій таки дочекалися свого Маленького принца. Нещодавно про це розповіла мама в соціальній мережі. Розповіла по-своєму – поезією, від якої важко стримати сльози:
знову осінь ця –
болем наповнюється
по самі вінця
і змушує випити його до дна.
ти не одна,
каже осінь,
у тебе є я
і його труна –
обійми і заспокойся –
він удома.
не проганяй втому,
відпусти надію –
все це більше не діє,
не тримає, не гріє.
просто дихай і кричи
цієї осені,
кричи і дихай –
легше не стане, ні
але й БІЛЬше не буде так боляче-тихо
У коментарях рівняни висловлюють підтримку матері, яка втратила сина. Серед них матері інших рівненських Героїв. А ще чимало слів подяки за Сина…
«Моя історія завершилася. Я чекаю Сина додому. Чекаю, щоб попрощатися з ним назавжди. Це боляче і страшно. Але найсильніший біль – це біль невизначеності. Тепер про це я можу казати з впевненістю, з власного досвіду.
Поширюйте цей ролик. Тут не лише мій голос, тут мій досвід. Він може допомогти тим, хто зараз проживає невизначену втрату, адже рідні зниклих безвісти не завжди усвідомлюють, що з ними відбувається.
І хоча мені самій зараз потрібна допомога і підтримка, я і далі буду підтримувати тих, хто живе чекаючи,» – написала Руслана Броновицька.
Детальніше про дату та час прощання із загиблим Героєм стане відомо згодом…
