Віталій з позивним «Сивий» — сапер 104-ї бригади тероборони ЗСУ «Горинь». Він пішов до війська добровільно у березні 2022 року з однією метою: «Щоб ворог не прийшов сюди. У мене є донька. За неї — і пішов».
Відтоді Віталій провів сотні днів на бойових завданнях на Запорізькому, Дніпровському та Сумському напрямках, мінуючи, знешкоджуючи та евакуюючи. Нещодавно його життя розділив момент — важке поранення.
Життя після кульового поранення
Під час одного з бойових завдань Віталій отримав кульове поранення. Куля, яка пробила ногу та зачепила нерви, досі залишається в тілі воїна. Поранення призвело до часткової втрати функцій кінцівки.
Стопу не контролюю, пальці не рухаються. Але я живий — це головне,
— каже «Сивий».
Незважаючи на складне лікування та біль, захисник не втрачає оптимізму та гідності. Після кількох місяців у шпиталі він навіть жартує: «Тепер я багатий — з титаном ходжу».
Боротьба за повернення
Попереду у Віталія складна операція та тривала реабілітація, оскільки лікарям потрібен час на відновлення нервів. Але його рішучість непохитна.
Мені не треба жалості. Треба сила, — говорить Віталій. Як тільки стану на ноги — повернусь у свою бригаду. До своїх хлопців. На свою посаду.
Головною підтримкою воїна є його 16-річна донька. Вона допомагає батькові після операції: гріє їсти, робить чай, допомагає взутися. «Добра, розумна, співчутлива. За неї — і живу», — із теплом розповідає сапер, додаючи, що її турбота тримає його краще за будь-які ліки.
Віталій наголошує, що його мета — чесно виконати свою роботу, а не гнатися за «зірочками та погонами». Водночас він твердо засуджує тих, хто ховається від війни: «Бо якщо всі втечуть — хто залишиться? А потім, коли буде перемога, ті ж самі бігатимуть по парадах, кричатимуть, що воювали».
Незважаючи на довгий шлях відновлення, «Сивий» не сумнівається: «Я ще повернусь до своїх. Бо там — моя сім’я. І моя робота».
