Слова, сказані в інтерв’ю як спогад із дитинства, несподівано стали іскрою для великої суспільної дискусії. Розповідь відомої шеф-кухарки Ольги Мартиновської про власні дитячі витівки спричинила хвилю критики, обговорень у соцмережах і різких заяв з боку зоозахисників. У центрі уваги опинилися не лише самі висловлювання, а й межа між дитячим досвідом, публічною відповідальністю та тим, як медійні історії формують ставлення до насильства над тваринами.
Суддя кулінарного шоу «МастерШеф» Ольга Мартиновська опинилася в центрі гучного скандалу через свій коментар в інтерв’ю Маші Єфросиніній. Вона поділилася спогадами з дитинства, де зі сміхом згадала, як «кидала котів через дах» та «прив’язувала петарди до їхніх хвостів». Цей епізод викликав масове обурення глядачів та зоозахисників.
Маша Єфросиніна видалила скандальний фрагмент із відео на YouTube та пояснила, що це була лише «невдала гіпербола», а не реальні вчинки з дитинства
Позиція Ольги Мартиновської: «це було неправильно прочитано»
Після резонансу рестораторка оприлюднила пояснення, у якому наголосила: її слова не були описом реальних вчинків щодо тварин.
Вона зазначила:
«Я не описувала власний вчинок щодо тварин. Я невдало намагалася пояснити, чому в дитинстві мене сприймали як хуліганку… і це прозвучало неправильно».
Мартиновська також визнала, що найбільшою помилкою стала саме форма подачі:
«Я не усвідомила, що інтонація і формулювання можуть створити враження, ніби жорстокість до тварин можна згадувати легко».
Вона підкреслила, що не підтримує жорстоке поводження з тваринами та шкодує про спричинене обурення, пояснюючи ситуацію як комунікаційну помилку, а не усвідомлену позицію.
Голос зоозахисників: коли суспільство сміється з болю
Реакція зоозахисної спільноти на резонансне інтерв’ю виявилася однією з найгостріших у цій історії. Для активістів проблема полягає не лише в окремих фразах, а в тому, як подібні історії “упаковуються” для масової аудиторії — без критичної рамки, без осмислення наслідків.
Іннеса Шишкіна: “жорстокість не має права ставати жартом”
Рівненська зоозахисниця Іннеса Шишкіна звертає увагу на те, що суспільна реакція часто небезпечніша за сам факт згадки про жорстокість.
За її словами, найбільше тривожить не лише інтерв’ю як таке, а те, що значна частина людей сприйняла ці слова як кумедний епізод, а не як проблему.
Вона наголошує, що коли жорстокість звучить у форматі “дитячих витівок”, суспільство поступово стирає межу між грою і насильством. А це вже створює ризик формування байдужості до страждання тварин.
У такому контексті, підкреслює зоозахисниця, особливу вагу має публічна мова відомих людей. Медійні особи фактично стають “носіями норми” — і те, як вони говорять про минуле, впливає на сприйняття тисяч людей, зокрема дітей та підлітків.
Її позиція зводиться до простого, але жорсткого принципу: жодна форма насильства над тваринами не може бути елементом легкого гумору чи ностальгії. Навіть якщо йдеться про дитинство.
Дарія Пузирок: “це не спогад — це сигнал”
Зооактивістка Дар’я Пузирок акцентує ще різкіше: подібні висловлювання публічних людей формують культурні сигнали, які працюють значно глибше за прямі заклики.
Вона звертає увагу, що сьогодні інформаційний простір радикально змінився — те, що раніше залишалося “дитячими історіями у дворі”, тепер миттєво стає контентом для мільйонної аудиторії.
“Так це спогад з дитинства, для неї можливо веселий, але коли ти медійна особистість, ти автоматично несеш соціальну відповідальність, особливо в наш час, коли діти це все дивляться у вільному доступі. Зоозахисники в цьому випадку закликають до цієї соціальної відповідальності”, – вважає Дар’я
Жінка додає, що коли діло стосується людей з такою аудиторією – це черговий шанс для заклику людей не бути байдужими до братів наших менших.
Читайте також: Весняний догляд за чотирилапими: поради рівненського грумера
Погляд психологині: діти не мають “вбудованого гальма”
Дитяча психологиня Анастасія Колосінська наголошує: будь-які прояви агресії чи жорстокої поведінки в дитинстві не можна пояснити одним фактором — це завжди поєднання вікових особливостей, середовища та досвіду дитини.
Окремий акцент психологиня робить на ролі дорослих у формуванні меж і поведінкових орієнтирів. За її словами, дитина ще не має сформованої здатності самостійно стримувати імпульси, тому цю функцію тимчасово беруть на себе батьки.
«Діти не мають сформованих механізмів саморегуляції — вони тільки розвиваються. Тому до певного віку функцію цього регулятора виконують дорослі», — зазначає вона.
При цьому, за словами Анастасії Колосінської, у вихованні не завжди достатньо лише розмов та пояснень — у певних ситуаціях дорослим доводиться переходити до конкретних дій, щоб запобігти можливій шкоді.
Вона зазначає, що інколи йдеться про необхідність обмеження доступу до об’єктів чи ситуацій, у яких тварина або інша жива істота може опинитися в небезпеці.
Окремо психологиня звертає увагу, що емоційна реакція дитини на такі заборони є природною частиною процесу виховання. На її думку, навіть істерики чи сильне незадоволення у відповідь на встановлення меж не слід ігнорувати — з цим важливо працювати як із частиною формування емоційної регуляції.
Окремо психологиня наголошує на відповідальності дорослих за безпеку тих, хто не може себе захистити:
«Тварина не може себе захистити, а дитина часто ще не усвідомлює наслідків своїх дій. У таких випадках дорослі мають бути тим самим регулятором — тим, хто зупиняє і пояснює».
Підсумовуючи, вона підкреслює важливість чітких меж у вихованні:
«Дітям потрібні чіткі рамки і правила. І ці рамки формуються не лише словами, а й щоденними діями дорослих».
Читайте також: Гра, що формує особистість: як спільні заняття з батьками впливають на розвиток дитини
