Ми у Facebook
27.05.2008, 00:00

Директор творчо-виробничої фірми “Архсервіс” Валентин Дем’янов бере студентів… на “сьомий курс” навчання

Валентин Дем’янов — відомий в області (та й поза межами Рівненщини) архітектор, — людина, яка віддала улюбленій справі майже тридцять років життя. Крім основної роботи, має багато захоплень: історія, літературна творчість, дослідницька діяльність, автомобілі.


Така багатогранність бере початок з дитинства, а закладена близькими та друзями любов до рідного краю, його історії є вагомим поштовхом в усьому, що він робить, як ставиться до життя.



“Рівненщина схожа на край, де я виріс”



— Перш за все, що для вас архітектура і чому вирішили стати архітектором?

— Архітектура — це штучне середовище, у якому людина живе, функціонує, відпочиває... Усе, що нас оточує, є частиною архітектури. Як архітектор вважаю, що середовище треба робити нормальним і сприятливим для проживання людини. І в тому полягає складність цієї професії.

А щодо обраної справи... Напевно (усміхається), мав до цього певні таланти і мені про це говорили ще в школі. Вже будучи студентом Львівського політехнічного інституту, поцікавився власними гороскопами і виявилося, що для мене найбільш сприятлива професія, пов’язана з архітектурою і будівництвом.

— Ви родом із Львівщини, закінчили навчання з червоним дипломом, мали можливість залишитися працювати у Львові, а обрали Рівне…

— Коли завершував навчання, виробничу практику випало проходити у Рівному. Місто настільки сподобалося, а край нагадував місця, де я виріс (містечко Соснівка, поряд з Червоноградом), що зрозумів — це моє, попросив направлення у Рівне і залишився назавжди.

— У вашій сім’ї більше немає архітекторів?

— Батьки — шахтарі, родом із Хмельниччини, Поділля. Є там таке історичне містечко Городок, а біля нього не менш історичне село Бедриківці. Мама і тато з цього села, але познайомились у Львові. А архітектори у нашій сім’ї є — це моя дружина Валентина.




Про кохання з першого погляду Валентина не здогадувалась



— Валентин та Валентина — такий збіг зустрічається нечасто. Розкажіть, як ви познайомились із дружиною?

— О, це було давно. Адже разом уже 25 років. Після закінчення навчання деякий час працював архітектором у Здолбунові, згодом перейшов в “Укрмедремпроект” — регіональну фірму, яка обслуговувала вісім областей Західного регіону. Незабаром до нас для проходження практики прийшла студентка Київського художнього інституту, моя майбутня дружина, у яку закохався з першого погляду. Правда, Валя про це ще довго не здогадувалася.

— Як складався професійний шлях надалі?

— В “Укрмедремпроекті” пропрацював чотири роки. Галузь медицини у проектуванні — одна із найскладніших. Багато дізнався, навчився, довелося проектувати і в Рівненській, і у Волинській, і в Житомирській, і в Івано-Франківській областях. У 1985 році перейшов у найбільшу на той час проектну організацію Рівненської області інститут “Агропроект” головним спеціалістом-архітектором. Там був хороший, сильний колектив. Бойове хрещення відбулося під час роботи над проектом громадського центру села Бокійма Млинівського району, яку проводили разом з одним із Київських науково-дослідних інститутів. Проект виграв Всеукраїнський конкурс. Це був одночасно творчий крок вперед і свідчення того, що Рівненщина заявила про себе як регіон, у якому зароджується Волинська архітектурна школа. А у 1989 році у Рівному виникла нова творча організація “Архпроект” (на той момент вона носила загальнодержавний статус), мені, як і іншим провідним архітекторам міста, запропонували піти в цю систему. Я пішов. Хотілося творчості, не любив і майже не займався типовим проектуванням. Довгий час працював в “Архпроекті”, потім відбулися певні трансформації і частина людей, у тому числі і я, вирішили створити нову фірму — “Архсервіс”, власниками якого стала група проектантів, які вийшли з “Архпроекту”. А мені доручили бути директором.

— Чи багато об’єктів спроектували у Рівному?

— Понад сотню. І не тільки у Рівному. Мій перший крупний об’єкт у місті — центральна аптека на площі Незалежності. Багато корпусів медичних закладів у нашій та сусідніх областях, храми у Басовому Куті та на Ювілейному, база відпочинку “Сосновий бір”, кафе “Асторія”, “Фламінго”, диско-бар “Магнат”, будівля “Реноме” на вулиці Костромській, промислові об’єкти, автозаправні станції, всього не перелічиш. Є об’єкти і в Дубні, Сарнах, Костополі, Києві. Деякі з них ще не реалізовані. Це, скажімо, конкурсний проект “Мій екодім”, який переміг конкурс у 1996 році, комплекс на розі вулиць Чорновола—Степана Бандери. Останнім часом, будучи директором фірми, стараюся стимулювати й інших архітекторів, які готують проекти під вивіскою “Архсервіс”.

— “Архсервіс” займається лише проектуванням?

— Так, “Архсервіс” в основному проектує. Поєднання будівництва та проектування — досить складна тема, хоча ідея проектно-будівельних фірм завжди існувала. Як правило, коли й відбувається об’єднання, то проектна організація стає як би додатком до будівельної і поступово атрофує. Тільки будучи незалежною, вона може розвиватися як творча галузь, тому більшість серйозних проектних організацій — це тільки проектні організації. “Архсервіс” має класичні традиції проектування, ядро наших спеціалістів — майстри своєї справи зі стажем роботи в 25-30 років, а якраз цього зараз не вистачає. Намагаємося прищеплювати молодим колегам відчуття того, що вони є носіями професії, яка створює середовище, гордість за свою справу. Тому потрапити на роботу до нас непросто. Перше питання, яке ставимо, що ти вмієш і чи хочеш чогось навчитися? Адже у нашій професії вчитися треба все життя. Майбутній архітектор закінчує в університеті шість курсів, а потім, за моїм переконанням, починається “сьомий”, “восьмий”, “п’ятнадцятий курс”...



У 17 років міг розібрати та зібрати будь-яке авто



— Ви один з авторів книги “Велич Дулібії. Рось. Суренж”. Що стало поштовхом до літературної діяльності?

— Ще у дитинстві відчув цікавість до історії рідного краю, яку ми, на жаль, дуже мало знаємо. З часом це захоплення стало носити професійний характер, а коли доля звела мене з Олексієм Андрєєвим, який займався геофізикою, і Тетяною Володимирівною Биковою, працівником нашого краєзнавчого музею, вийшла у світ наша книга “Велич Дулібії...” Після її виходу ми створили дослідницький центр “Рівне-Суренж”, який поряд з історичними дослідженнями займається вивченням геопатогенних зон, біоенергетики людини, світогляду древніх слов’ян.

Наступна книга, яка чекає свого виходу, має назву “Вселенський закон: заповіт предків та основи майбутнього” і торкатиметься питань світовлаштування та тих його законів, що були відомі нашим предкам.

— Розкажіть про свою сім’ю. Чи є у вас особливі сімейні традиції?

— Дружина Валентина Петрівна працює тут же, в “Архсервісі”. Вона провідний архітектор нашої фірми. У нас двоє синів. Старший, Сергій, закінчив гуманітарний університет, спеціальність психологія, молодший, Андрій, ще вчиться на біологічному факультеті. Стосовно сімейних традицій, то перш за все це сімейний відпочинок. Сюди входять поїздки до родичів, батьків, подорожі по мальовничих місцях України. Також щороку стараємося виїжджати на море, в основному до друзів у Херсонську область. А вони приїжджають відпочивати до нас, відкривають для себе Західну Україну. Подорожуємо більше автомобілем, адже я затятий автомобіліст. У 17 років, ще у школі, отримав посвідчення водія і професію слюсаря п’ятого розряду — міг будь-який автомобіль зібрати-розібрати. Автомобіль для мене засіб у роботі, спілкуванні, а не те, чим треба хвалитися. Був, та й досі є у мене “Форд-Сієрра”, йому за 20 років, але це дуже витривала машина, якою зручно їздити по лісах, полях, особливо з пошуковими та дослідницькими місіями. Не так давно придбав “Мазду”. Хоча їй 12 років — виглядає непогано. Це весь мій транспорт, за яким ходжу, дивлюся, люблю.

— Не важко працювати разом із дружиною?

— Не важко. Абсолютно. Ми однодумці. По-перше, мені не треба їй нічого пояснювати, вона архітектор, по-друге, я даю їй свободу в тому відношенні, що вона і працює, і викладає у ВНЗі, веде практичне проектування на кафедрі архітектури, займається громадською роботою. Звичайно, часу завжди не вистачає, але ми захоплені своєю професією і це нас влаштовує. До того ж, я у побуті людина невибаглива: з їжі культу не роблю. Ще в інституті познайомився з ведичною культурою і більш схильний до вживання продуктів у “натуральному” вигляді. Чим менше обробки, тим краще.

— Будучи таким дисциплінованим, зібраним та відданим справі, що цінуєте в інших людях?

— Дуже важко оцінити будь-яку людину, але найпривабливішою рисою, принаймні для мене, є уникання самовиставляння. Самооцінка особистості має співпадати з оцінкою інших. Це дуже відповідально, коли за людину говорить її робота, позиції, а не вона сама або надбане майно та гроші. Набагато важливіше наше істинне обличчя: професіоналізм, людяність, духовність, відповідність загальнолюдським критеріям. Не треба намагатися змінити світ навколо себе. Насамперед слід міняти себе. Якщо щось сталося не по-твоєму, думай і шукай причину у собі.










На правах реклами

купити смартфон Apple iPhone 15 Pro max у Львові, Україна


Актуальні новини України за сьогодні на https://www.ukr.net

Допомога ЗСУ