Полковник Собчук “завербував” дружину за місяць

Від полковника до комунальника — один крок
— Мені казали, що в минулому ви — військовий?
— Так, маю звання полковника. Закінчив Хмельницьке вище артилерійське училище та пройшов шлях від командира взводу до начальника тилу гарнізону.
— Чому покинули військову службу?
— Армія перестала бути такою, якою хотів її бачити. Вона розвалювалася, військових навчань ставало менше, тому офіцери йшли. Вважаю, що кадровий офіцер повинен постійно навчатися. Тому посада директора КП “Міськсвітло”, яку зайняв у лютому 1999 року, — стала першим місцем роботи після звільнення з армії.
— А ваше останнє місце служби?
— У Дрогобичі Львівської області командував тилом гарнізону. Після звільнення повернувся до Рівного, де народився і виріс.
— Хто вам запропонував очолити управління ЖКГ?
— У серпні того ж року міський голова Рівного Віктор Чайка.
— Одразу погодилися очолити комунальну галузь?
— Спочатку Віктор Чайка запропонував посаду начальника житлового господарства. Я відмовився. Через три місяці міський голова запитав, чи не погоджуся очолити комунальне управління. Дав згоду, але розумів, що доведеться багато вчитися. Проте на цьому поприщі з самого початку мав дуже хорошого вчителя — Віктора Чайку, який показав, як необхідно ставитися до роботи.

Місто об’їжджає двічі на день
— На комунальну галузь міста часто скаржаться. Чи не виникало у вас бажання звільнитися?
— У мій кабінет дуже рідко хто приходить і каже “Дякую”. Там люди вирішують свої проблеми. Кинути те, чого вже так багато розпочав — немає сенсу, бо все треба довести до толку. Взяти, наприклад, дороги Рівного. Пам’ятаю їхній стан три-п’ять років тому, як журналісти критикували владу міста. Те, що зараз зроблено, — це небо та земля. Бачу віддачу, бо вкладені сили та здоров’я.
— Журналісти постійно спускають на вас собак. Як вам вдається не ображатися?
— Критика повинна бути. Робота журналіста — показати проблеми. Я також бачу недоліки в роботі, але на журналістів, які кажуть правду, не ображаюся. Якби це робив, то треба йти з роботи.
— Щоранку міський голова об’їжджає місто. А як розпочинає день головний комунальник Рівного?
— Об’їжджаю місто вранці та ввечері. У кабінеті вже знаходжуся о пів на восьму ранку. Найперше — проводжу наради з керівниками комунальних підприємств, з якими узгоджуємо схеми діяльності протягом дня. Щодня нам доводиться щось робити.

Двірників забрала “Велика кишеня”
— Які три основні проблеми комунальної галузі?
— Перша — це беззаконня, бо не прийнятий Житловий кодекс. Фактично відсутній статут, за яким треба жити.
Друга проблема — всі обіцяють, що працюватимуть, а в бідах звинувачують керівників нижчого рангу. Наприклад, проблема з ліфтами. З Держбюджету обіцяли виділити 2,2 мільйона гривень на їхній ремонт у поточному році. Проте, якби на це не стали витрачати власні кошти з бюджету Рівного, то в місті нині стояло б значно більше ліфтів.
Третя — проблема кадрів, бо відкрився гіпермаркет “Велика Кишеня” і туди пішли всі двірники.
— Деякі керівники зізнаються, що нецензурні слова допомагають впливати на підлеглих. Вам доводиться вживати міцні слова?
— Намагаюся не користуватися. У глибині душі можу сказати, але навіть у пориві гніву цього не роблю.

Більшість друзів — міські управлінці
— Кажуть, що ви вдома використовуєте цілу систему енергозбереження?
— Ні, це робить депутат Рівнеради із фракції “Наша Україна” Валерій Саєнко, який встановив собі сонячні батареї. Такого вундеркінда в місті більше не знайдеш. Особисто сам це робити не планував, бо необхідні великі кошти.
— Чи звертаються до вас друзі, щоб вирішити комунальні проблеми?
— Всіляко буває, бо до мене на прийом приходить багато людей. Їх не поділяю на своїх і чужих. Всім шукаю можливість допомогти в межах можливостей.
— З якими керівниками підтримуєте дружні стосунки?
— Моє коло друзів — Василь Сливка (начальник міського управління транспорту та зв’язку), Сергій Полоцький (начальник міського управління капітального будівництва) та Анатолій Храбан (начальник міського управління містобудування та архітектури). Непогані стосунки підтримую із Сергієм Шевчуком (начальник міського управління у справах сім’ї, молоді та спорту) та Андрієм Ткачуком (начальник міського управління культури та туризму). Ми працюємо в одній команді.
— Збираєтеся після роботи компанією?
— Між нами існує традиція збиратися на дні народження один одного. Спілкуємося вдома неофіційно, без краваток.

У Хабаровську син гуляв… у помешканні
— Вдома ви також поводитесь як начальник?
— У мене вдома всі рівноправні. Начальником перестаю бути, коли зачиняю двері робочого кабінету. Якщо вдома себе так вести, то це вже не сімейне життя.
— А чим займається дружина головного комунальника?
— Дружина Олена працює в міському управлінні торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування населення. Закінчила Київський торгово-економічний інститут, їздила зі мною від Німецької Демократичної Республіки до Хабаровська. Жили навіть у Хабаровському краї в Єврейській автономній області Смедовському районі, селі Нова. Повна назва місця проживання розтягувалася на половину поштового конверта. Там я командував островом, позаду був Радянський Союз, а попереду — Китай.
Там навесні та восени все заливає водою, хліб привозили гелікоптером. У Хабаровську були такі морози, що маленький син Антон гуляв у помешканні. Дружина всюди мене супроводжувала.
— Пригадуєте, як з нею познайомилися?
— Приїхав у Рівне на відпочинок з Німеччини та зустрів її в магазині “Все для молодят”, де майбутня дружина проходила практику. Перша зустріч відбулася 23 квітня 1982 року, 11 травня ми занесли заяву в загс, а 29 — відгуляли весілля.
— А чим нині займається син Антон?
— За фахом він юрист. Нині працює помічником судді Рівненського міського суду. Паралельно навчається заочно на юридичному факультеті Академії наук України.
— Що найбільше запам’яталося за час, коли багато подорожували?
— Вражає те, як здружуються люди. Національність кожного зникає. Коли в Німеччині святкували Різдво, то моя жінка варила кутю. У гості приходили росіяни, грузини та вірмени, і ми всі відзначали свято, наче рідня.

Вболіває за “Кадетів”
— Тримаєте домашніх улюбленців?
— Маю пса — середньо-азійську вівчарку Каріма та папугу, який вміє розмовляти. Пес охороняє помешкання всіх сусідів.
— Ваш ідеальний вихідний?
— Нещодавно провів десять ідеальних днів відпочинку. З жінкою їздили на Закарпаття, яке об’їздили на автомобілі. Це дуже цікавий край. Хоч я не рибалка, але п’ять форелей зловив. Взагалі люблю відпочивати в Україні: у Карпатах чи на морі.
— Що може підняти настрій після важкого трудового дня?
— У першу чергу це спілкування з рідними людьми. Якщо повертаєшся з роботи, де трапилося багато негараздів, і бачиш хоча б один позитив, значить, недарма ти живеш.
— Як колишній військовий, дивитесь серіал “Кадети”?
— Звичайно, бо серіал показує становлення молодих людей. Приємно переглядати близькі до життя ситуації, пригадую своє навчання у військовому училищі. Під час перегляду зустрічається багато знайомих речей.