Рівне попрощалось із Чайкою

Міський голова прямував до Німеччини на черговий курс лікування після перенесеної у квітні операції на шлунку. Доля відміряла йому 66 років. А вже у п’ятницю з Віктором Анатолійовичем прощалось усе Рівне. Провести в останню дорогу свого міського голову прийшли тисячі рівнян, незважаючи на різні розбіжності. Адже Чайка нікого й ніколи не ділив на своїх і чужих, мирив, опікувався їхніми проблемами понад 30 років, як люблячий батько. Люди ще зранку заполонили всю Театральну площу, щоб провести в останню путь міського голову.

Приїхали віддати данину шани Віктору Анатолійовичу й столичні посадовці: міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко та депутат Верховної Ради, голова Асоціації міст України Олександр Омельченко, заступник голови Секретаріату Президента Роман Безсмертний. А у мовчазному натовпі можна було побачити усіх: старших людей та молодь, підприємців, робітників, чиновників. Смерть Чайки усі однаково оплакують, як втрату рідної людини.

— Такого керівника у Рівному вже ніколи не буде, — каже плачучи рівнянка Валентина Новицька. — Його поважали всі, можливо, не всі любили, але поважали безперечно. Та й хіба потрібно про це говорити? Озирніться, подякувати йому прийшло усе місто. Такого у Рівному ще не було.

Хода жалоби

О першій годині військові виносять труну з театру. На вулиці уже чекають тисячі рівнян. Під супровід духового оркестру труну з тілом мера піднімають над натовпом і несуть центральною вулицею міста. Слідом ідуть, підтримуючи одна одну, найрідніші Чайці люди — його дружина та дві доньки. А за ними, зі сльозами на обличчях, йдуть сотні рівнян. Люди стоять уздовж дороги, в скорботі схиливши голови. Процесія прямує до місця, де Віктор Анатолійович прожив і пропрацював півжиття — Рівненського міськвиконкому. Тут раніше вирувало життя Рівного, пульсувало його серце. Серце Віктора Чайки, яке щодня вболівало за мільйони проблем 250-тисячного міста. Хвилина мовчання, і похоронна процесія прямує далі. Пронизливо сигналять понад 50 вантажівок рідного дітища Чайки — підприємства “Камазтранссервіс”. Звуки клаксонів, наче голосіння жінки, боляче впиваються в серце.

Слово скорботи

Навіть найстійкіші вже не можуть стримати сльози на кладовищі. У супроводі почесної варти труну заносять у похоронну залу. Останнє слово жалоби звучить з вуст колег, товаришів та друзів міського голови.

— Ми прощаємося сьогодні з людиною, яка понад 30 років свого життя віддала рідному місту. При чому працювала вірно і самовіддано, — каже заступник голови Секретаріату Президента Роман Безсмертний. — І рівняни відповідали на це любов’ю та довірою. Раніше у місті завжди була відповідь на питання: хто буде міським головою. Люди обирали його тричі. Кажуть, нема більшої слави для воїна, ніж померти за народ. А Віктор Чайка жив заради мешканців Рівного.

— Людина приходить у цей світ, не маючи нічого, та йде теж з порожніми руками. Залишаються тільки добрі справи, за які її пам’ятатимуть упродовж багатьох років.

Сказав добре слово і тезка Віктора Анатолійовича міський голова Миколаєва Володимир Чайка:

— Спільне у нас з ним було не тільки прізвище, а й покликання. Ми разом працювали для блага громад своїх міст. Він був справжнім козаком з роду Чайок.

— Нас у житті неодноразово оцінюють, проте найважливіша оцінка та, що дає Всевишній на небесах, і пам’ять у людських серцях. Віктора Чайку вони запам’ятають енергійним керівником, який міг працювати з шостої ранку до пізнього вечора, мало того — у нього ще вистачало енергії підтримувати і стимулювати інших. Зараз цю втрату відчувають не тільки його друзі й колеги, а й усе 250-тисячне місто, — зазначив голова Рівненської ОДА Віктор Матчук.

Не міг стримати свого жалю і секретар міськради Юрій Торгун:

— Немає слів, щоб висловити весь біль, що відчуває кожен, хто знав Віктора Анатолійовича. Складно навіть уявити, як жити далі рідним, близьким, колегам та всім рівнянам.

Людина-легенда

Промінь сонця, наче Божа ласка, серед морозного вітру та снігу осяяв обличчя Віктора Чайки під час панахиди. Під голоси хору світло осяяло і присутніх. Проте коли труну почали закопувати, шмагання вітру змішались із плачем рідних та близьких. Сніг білим покривалом покрив голови людей. Наче природа теж сумувала за втратою. Втратою людини, яка за життя змогла стати найкращою, за роки роботи поріднитися із сотнями людей. Серед них і впливові керівники, звичайні водії, сильні світу та прості пенсіонери. Він жив заради них, підтримував полум’я в їхніх серцях теплотою власного багатостраждального серця. Біль втрати настільки великий, що і не відчуєш одразу. Віктор Чайка заради інтересів громади об’єднував своєю мудрістю людей різних політичних уподобань, бізнесових інтересів, бідних і багатих, здорових і хворих. Робив це в особливий, притаманний тільки йому спосіб. І рівняни завжди відповідали на це довірою і повагою. Феномен Чайки... Людина-легенда, яка, на жаль, так рано відійшла у вічність. Зірка, котра своїми променями згуртувала менші світила в одне велике сузір’я. І закотилась за горизонт, так і недочекавшись ранкової зорі, залишивши інших блукати без проводиря у нічних сутінках. Згодом це місце на рівненському небосхилі займе інше менш потужне світило. Проте теплих променів попередньої зірки, як і усмішки Віктора Анатолійовича та його доброї енергійної вдачі, нам не вистачатиме завжди...