06.05.2008, 00:00

Віталій Шабунін дарує мамі квіти просто так

Наймолодший депутат Рівненської міської ради мешкає з мамою, Тамарою Петрівною ШАБУНІНОЮ, яка тепер свого сина майже не бачить. За його громадськими навантаженнями часу на спілкування з найріднішою людиною не вистачає. Але коли Віталій приходить до мами на роботу чи зустрічає її у дворі, ніколи не соромиться обійняти її, поцілувати і традиційно називає “мамуся”.

Уродженка Млинова, Тамара Петрівна Шабуніна стала рівнянкою, коли вийшла заміж. За фахом інженер, вона все життя пропрацювала на одному місці – у проектному інституті “Діпромісто”. Хотіла, щоб і Віталій, як і вона, здобував технічну освіту у рівненському “воднику” або принаймні хотіла бачити його керівником соціального закладу чи директором школи, який виховав хоча б одне покоління достойних людей.

– У школі вагомий вплив на нього мала вчителька української мови Ольга Горчак. Саме вона прищепила йому любов до України, мови, – згадує Тамара Петрівна. – Напевне, вона і сприяла його життєвому вибору – вступу в інститут слов’янознавства на факультет країнознавства.

Пригадує мама, як під час навчання сина на другому курсі виникла потреба придбати комп’ютер. Тоді Віталій пішов працювати, аби покупка не лягла лише на плечі батьків. Відповідальність у роботі, віддача і сумління, за словами Тамари Петрівни, у Віталія і старшого сина Валерія від батька. Він привчив синів до пізнавальних передач, книг.

– Я не дуже хотіла, аби Віталик ішов у політику, адже у цій сфері важко залишатися чесним, жити в злагоді із совістю, працювати, дотримуючись Закону Божого, – каже Тамара Петрівна. – Тому не можу сказати, що була рада тому, що він став депутатом Рівнеради. Його громадська діяльність забирає все більше часу. Раніше він затримувався в офісі до 9-ї, 10-ї вечора. Сьогодні син може прийти після опівночі і не лягати спати, бо на світанку їде в Київ чи Одесу. І я не можу заснути, доки не почую знайомого звуку поворота ключа у дверях. Тому добре розумію, що коли є потреба щось у домі зробити, Віталій завжди просить: “Скажи мені наперед, що потрібно і скільки часу це займе”. При його завантаженості навіть домашні дрібниці доводиться планувати.

Тамара Петрівна розповідає, що інколи вони з сином дискутують і Віталій намагається довести свою правоту, будучи краще обізнаним в тій чи іншій сфері. Часто такі диспути закінчуються доволі неординарно: “Мамусю, я все одно тебе люблю”.

Чуйність, щирість синівської любові – найбільша радість для матері. Він не соромиться обійняти і поцілувати маму на роботі, у дворі на лавочці і не чекає свят, аби подарувати Тамарі Петрівні квіти чи цукерки.

– Звісно, мені це приємно, – ділиться жінка. – Засмучує лише одне: дефіцит спілкування із сином через його зайнятість. А у побуті Віталій невибаглий, дуже любить смажену картоплю.