подати
оголошення



14.08.2008, 13:44

Степан Павлюк: “Якби не Матчук, у владу, може, й не пішов би”

Заступник голови Рівненської обласної державної адміністрації Степан Павлюк — постать не надто публічна. Попри те, що крім посади в адміністрації, він депутат обласної ради та ще й голова фракції “Наша Україна”. Його особисте життя знаходиться за сімома замками, адже він постійно повторює: “Я прийшов на свою посаду не заради того, щоб піарити свою сім’ю”. Журналіст “ОГО” спробувала відімкнути хоча б один із замочків…
Без армії чоловіком не станеш
— Степане Івановичу, сьогодні ви їздили з робочим візитом до виправного центру в Городок (наша зустріч відбулася минулого четверга, якраз після повернення пана Павлюка – авт.). А які ще “екзотичні” місця відвідуєте по роботі?
— Я не сказав би, що це екзотичні місця. Там відбувають покарання наші громадяни. У цьому році ми вже відвідали Дубенську дитячу колонію, Городищенську колонію посиленого режиму, а сьогодні — виправний центр у Городку. Тут люди не сидять, а працюють. У Городку потужне виробництво піноблоків, інших будівельних матеріалів, столярних виробів.
— Пам’ятається, ваша “перша справа” в ролі заступника — це вибухи на костопільському полігоні…
— Так, ми тоді, до речі, стали чи не єдиною областю в Україні, яка не тільки припинила експериментальні вибухи, а й змусила усіх причетних відшкодувати збитки потерпілим.
— А ви особисто в армії служили? Бо видно, що воєнна тематика вам близька.
— Так. Проходив строкову службу у військово-морській школі молодших спеціалістів міста Миколаєва. Стройові заняття для нас тривали по шість годин щодня. Уже майже через 40 років, коли я чую військовий марш, підсвідомо виконую команду “Струнко!” і переходжу на стройовий крок (у цей час до пана Степана зателефонували, телефон був якраз на зарядці. Як пізніше пояснив Степан Іванович, заряджати його доводиться по декілька разів на день: не витримує батарея стільки розмов – авт.).
— Чи допоміг вам армійський гарт у бізнесі?
— Звісно. По-перше, це дисципліна. Військова служба — це інший спосіб життя, ніж у цивільного. Це життя за правилами, за статутом.
— Із власного досвіду скажіть: де складніше — на посаді державного управлінця чи у бізнесі?
— Мені не було складно ні в бізнесі, ні на посаді заступника, хоча тут набагато більше обов’язків.
— Якби мали можливість чи була пропозиція, ви повернулись би у бізнес?
— Хоча я ціную свою посаду, але прекрасно усвідомлюю, що державна служба — не вічна. Треба бути в будь-який момент готовим, що термін закінчиться на цій посаді. Запропонували лишитись — залишився, запропонували піти — треба подякувати, забрати свої картини (у Степана Івановича весь кабінет обвішаний картинами, а також обставлений різними статуетками – авт.) і піти ...
— Якщо не секрет, чому саме аудиторська фірма? Можливо, були ще якісь спроби розпочати бізнес?
— Звісно, все почалося не з аудиту. Після закінчення Львівського університету (я вчився на юридичному факультеті) мене направили у Дніпропетровську область — я мав бути помічником прокурора. Але чомусь голий степ, без води, мені не сподобався… Потім дізнався про розподіл до Рокитнівського агропромислового об’єднання. Я вже тоді був одружений (дружина в мене теж юрист). На той час знайти двом юристам місце в одному районі було нелегко. Тому зупинив свій вибір на Рівненщині. Трохи згодом була агрофірма “Зоря”… А тоді вже набрався досвіду й вирішив спробувати себе у бізнесі і розпочав власну справу — аудиторську фірму “Нива-Аудит”.
— А зараз хто займається фірмою?
— Мій заступник Ірина Казимірова.
— Цікавитесь, як там справи у фірмі?
— За браком часу заїжджаю туди не частіше одного разу на тиждень.

“Знаю, що таке бути першою особою, а що другою”
— А ви пам’ятаєте, як познайомились з Віктором Матчуком?
— Спочатку я знав його по лінії бізнесу. Але офіційним знайомством стала наша спільна робота у партії. Ми тоді створювали обласну організацію “Нашої України”.
— Тобто ви, можна сказати, старожил цієї політичної сили… А які у вас стосунки з Віктором Матчуком? Чи значний вплив він на вас має?
— А навіщо голові облдержадміністрації заступник, на якого він не має значного впливу? Голова повинен бути впевнений, що може покластися на свого заступника.
Я 15 років був бізнесовим керівником, так що добре знаю, що таке перша особа, а що — друга… Мої стосунки з Віктором Йосиповичем — ділові, та є підстави вважати їх достатньо добрими.
— А ви особисто компромісна людина?
— Я не сказав би, що впертий, але на компроміси я не завжди йду.
— Коли вам запропонували обійняти посаду заступника голови РОДА, одразу погодились?
— Думаєте, я йшов з посади директора потужної аудиторської фірми на посаду радника голови, щоб радником і лишитися?..
— Вам легко даються важливі рішення?
— Аналізую, готую якесь питання, але при прийнятті рішення не вагаюсь.

“У мене немає підстав на щось плакатись”
— Який ви за характером?
— Сангвінік (за нашої розмови пан Павлюк постійно різко жестикулював – авт.). Взагалі я вважаю, що людині не можна дивитися з негативом на життя, адже тоді цей негатив повертається до неї. Тому треба із вдячністю приймати те, що маєш.
— А ви задоволені тим, що маєте?
— Задоволений. Як казала моя розумна бабуся: “Не треба гнівити Бога”. У мене немає підстав на щось плакатись.
— У політичних кулуарах часто поговорюють, що ви досить впливова людина. Ви себе таким вважаєте?
— Про це хай судять люди.
— А не виникає бажання скористатися своїм впливом?
— Якщо використовую, то тільки в інтересах справи. Найцікавіше, що, маючи достатньо влади в бізнесі, я ніколи не прагнув обійняти державну посаду, хоча були пропозиції. І хтозна, якби Віктор Йосипович не був головою, чи пішов би я у владу…
— Чи не заважає в роботі те, що ваші колеги, зокрема Юрій Благодир, Олег Торкунов, з інших політичних сил?
— Ні в якому разі. А вже в обласній раді — є трибуна для з’ясування партійних та фракційних інтересів.
— Чи спростовуєте ви інформацію, що остання сесія облради пройшла без ексцесів через політичні домовленості між фракціями?
— А чому я повинен спростовувати? Ми постійно працюємо через домовленості. Так, у нас на часі стояли питання змін до бюджету та призначення керівника перинатального центру. Але коли поставили питання про призначення заступником голови облради Валентина Івановича Кроку, то тут і домовленостей не потрібно було. Я перший підтримав цю ідею.
І вдома
юридичний клан
— Ваше дитинство пройшло на Прикарпатті. На фоні останніх катастрофічніх подій, що там відбуваються, виникає питання: чи стикались ви з розлюченою водною стихією?
— Так, я пам’ятаю, це був 1969 рік. Дністер тоді піднявся на вісім метрів! Пливло все: копиці сіна, дерева, будинки, навіть стада худоби… Тому я не “на слух” знаю, що таке водна стихія. Від неї ніде не сховаєшся…
— А сім’я у вас велика була?
— Ні, нас було лише троє дітей.
— Усією родиною часто зустрічаєтесь?
— Намагаємось на кожні свята приїздити з дітьми до Карпат, особливо взимку. Батько в мене, на жаль, помер. А мама з сім’єю живе там же, на Франківщині.
— Ви за освітою юрист, дружина Тетяна — нотаріус. Діти теж в юриспруденцію подалися?
— Тільки дочка. Ірина навчається в Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка. А син Сергій більше математику любить. Тому обрав для себе факультет економічної кібернетики у Львівському університеті імені Івана Франка.
— То у вас свого роду клан юристів розвивається?
— Я взагалі вважаю, що це найкращий спосіб виховання спеціалістів, коли вони набираються досвіду вже від батьків. Дитина тоді з дитинства збирає і накопичує знання.
— Хотіли б, щоб ваші діти займались бізнесом?
— Я хотів би, щоб мої діти для початку попрацювали у бізнесі за своєю професією. Тому що це дуже багато дає в житті. Адже і в бізнесі є початок, є кінець. От мені, наприклад, на певному етапі стало просто нецікаво у бізнесі. Я вже занадто до всього звик. Потрібні були зміни.
— Тобто ви людина “легка на підйом” — постійно щось змінюєте в житті?
— Справа не в тому, люблю чи не люблю я зміни. Просто є така категорія людей, яка постійно за чимось жалкує. Це пропащі люди. Я до такої категорії не належу. Я не оглядаюся назад.
— Дружину в політику не втягуєте?
— Вона в мене депутат Зорянської сільради.
— Хто ж у сім’ї голова?
— Той, хто каже, що у всіх питаннях голова в сім’ї — неправдивий (посміхається – авт.).
— На Рівненщині ви живете вже скільки років?
— Ой, уже більше 20 років. Із 1986-го. Зараз можу сказати, що я справжній рівнянин. Крім того, діти мої виросли тут.
— Але акцент лишився…
— Так, корені дають про себе знати. Мова — це генетичний код. Такою мовою говорили мої батьки, дід, бабуся…
— Захоплення якісь маєте? От Віктор Матчук, наприклад, любить рибалити… На рибу з ним ніколи не їздили?
— Якщо чесно, то я навпаки — риболовлею не захоплююсь (стримано посміхається – авт.). Я просто не можу довго всидіти на місці… Навіть коли на море їду з сім’єю відпочивати, не лежиться мені на пляжі: я або плаваю, або стою (голосно сміється – авт.).
— Що ж тоді для вас відпочинок?
— Спорт: у молодості — силова гімнастика, турніки… Тепер — активно проведений день. Я ніяк не позбудуся звички хоч у вихідні не вставати о шостій ранку…
Коментарі:




Бесплатка
Останні новини


Новини партнерів