Після Червонія…

Початок кінця
Загибель голови Рівненської обласної організації Української Народної Партії саме для неї, мабуть, стане початком політичного кінця в області. Рейтинг УНП у переважній більшості був особистим рейтингом Червонія. Партійна дисципліна ґрунтувалась винятково на авторитеті покійного, а подекуди — на страху перед ним.
Червоній тримав усе і всіх під контролем, не давав розслабитись ані на секунду. В його полі зору і сфері впливу інтересів були не лише УНП, а й козацтво, Союз українок, товариство “Просвіта”, братство вояків УПА, скаутська організація “Пласт” і ще безліч організацій патріотичного спрямування. Я вже не кажу про вплив на Українську православну церкву Київського патріархату та часопис “Волинь”. Остання видавалась фактично завдяки виключно фінансовій і, так би мовити, ідеологічній підтримці Червонія.
А тепер дайте відповідь на питання: “Хто з соратників, однопартійців Василя Михайловича здатен його повноцінно замінити?” Знайдете відповідь — поділіться…

Король помер, хай живе король!
Загалом, якщо говорити про можливих наступників, які можуть поборотись за посаду голови Рівненського обласного осередку УНП, можна відмітити кількох претендентів: Сергій Олексіюк, Іван Турко, Юрій Ширко, Мирослав Семанів та Олег Ковальчук.
Сергій Олексіюк — мабуть, чи не найкращий варіант у нинішній ситуації. Депутат обласної ради, давній соратник Червонія. Разом з ним був депутатом Верховної Ради четвертого скликання. Харизматичний (звісно, до харизми Василя Червонія йому далеко – авт.) політик з яскравою зовнішністю та непоганими ораторськими здібностями. Має авторитет серед значної частини однопартійців. Підтримує контакти з місцевими політиками інших ідеологічних кольорів. Усі ці якості можуть зіграти на руку при боротьбі за посаду лідера Рівненської обласної організації УНП.
Іван Турко — колишній військовий, а нині депутат Рівнеради. В УНП зазвичай виконує контролюючу та координуючу функції. Свого часу був депутатом Рівненської обласної ради. Дуже амбітний. У районних партійних організаціях його не дуже люблять через безкомпромісність і жорсткість в роботі. Це може завадити набрати потрібну кількість голосів під час обрання голови партійної організації.
Юрій Ширко останнім часом був внутрішньою опозицією в партійній організації. Має навколо себе згуртовану, але нечисельну команду однодумців. Користується підтримкою центрального керівництва УНП. У 2007 році, на позачергових виборах у парламент, прізвища Червонія у виборчих списках не було. Одні казали, що він сам відмовився, інші — що не включили за спробу посунути Юрія Костенка з посади лідера партії. Тоді з рівненських УНПівців до виборчих списків потрапив лише Юрій Ширко. І знову ж таки заговорили про те, що цим він завдячує своїй опозиційності до Червонія. Але депутатом у 2007 році він не став. Був ним Ширко в 2002-2006 роках разом з Олексіюком і Червонієм.
Мирослав Семанів. Головний лікар Рівненської обласної клінічної лікарні, депутат обласної ради і вельми амбітна людина. Кавалер дуже багатьох різноманітних нагород і звань. Минулого року до своїх титулів додав ще один. За версією Незалежної медіапрофспілки, Мирослав Семанів отримав тоді “звання” “Ворог преси”.
Олег Ковальчук. Виходець з рівненського “Газотрону”, він постійно був у націонал-демократичному русі. Свого часу працював у столиці помічником одного з народних депутатів. Коли Василь Червоній був головою Рівненської облдержадміністрації, Ковальчук працював його першим заступником і фактично, як кажуть його соратники, робив усю “чорнову” роботу. Нині є депутатом Рівненської обласної ради та членом фракції УНП. Його називають одним з найпоміркованіших членів УНП Рівненщини.
Хто б не став наступником Василя Червонія на посаді керівника обласної організації УНП, йому навряд чи вдасться в повній мірі зберегти той вплив і авторитет, який мала організація. І яким би не було прізвище наступника, Українська Народна Партія вже ніколи не буде такою, як при Червонію.

Кадровий резерв “Свободи”
Можна спрогнозувати, що боротьба за лідерство буде важкою. Ймовірно, ті групи, які все ж програють цю боротьбу, можуть піти шукати політичної долі в інші партійні організації національного спрямування. Не виключено, що ті, кому не знайдеться місця у, так би мовити, постчервонійовській УНП, найімовірніше, поповнять лави “Свободи”, яка нині має рейтинговий потенціал, але не має кадрів. Ідеологічно близька “Свобода” може стати запасним аеродромом для тих, хто не побачить своєї перспективи в Українській Народній Партії. І це буде цілком логічно.
Не виключено, що процес “напіврозпаду” в УНП може початись уже найближчим часом, адже не виключено, що вибори до місцевих рад відбудуться навесні наступного року, адже так і немає роз’яснення, скільки триватиме каденція цього скликання. Тривають суперечки щодо того, під дією якого закону розпочали роботу місцеві ради, обрані в 2006 році. За старим, який визначав чотирирічний термін каденції, чи за новим — п’ятирічним, який вступив у дію 25 травня 2006 року. Вже тепер депутати районних рад можуть почати шукати собі місце у виборчому списку БЮТ, “Свободи” чи того ж “Фронту змін”, якщо сумніватимуться у перспективі проходження УНП без Червонія.

Без ворога
Народна мудрість каже, що хороший ворог кращий поганого друга. Василь Червоній для своїх опонентів був хорошим ворогом. У нього був свій сталий електорат, який за будь-яких умов голосував за нього. Водночас був і стабільний антирейтинг, і виборці, які за жодних умов за нього не віддали б свій голос. Якщо кандидат на виборах протиставляв себе Василю, то автоматично міг розраховувати на кілька відсотків голосів супротивників лідера обласної організації УНП. Дехто навіть на цьому будував свої виборчі кампанії на виборах міського голови останніх чотирьох виборчих компаній.
Тепер же доведеться деяким місцевим політикам вигадувати нові технології, шукати нових ворогів й опонентів. Наступні виборчі кампанії на Рівненщині без Василя Червонія будуть не такими яскравими й цікавими. Та й сама Рівненщина без Василя Михайловича буде іншою.
У старому радянському фільмі про Тараса Шевченка є сцена, коли художник Карл Брюллов, розглядаючи малюнки українського художника-кріпака, запитує: “Смерть Богдана Хмельницького, смерть Петра Сагайдачного, смерть Кирила Розумовського…. Чому ви малюєте смерть?” На що молодий Шевченко відповів: “Тільки у смерті видно, чи варто цій людині було народжуватись”…