Оксана Вавровська: “У бізнесі нічого не прораховую”

Поштовхом до бізнесу став... маленький зріст
Зустрітися з пані Вавровською домовилися в кафе у “Gранд-Базарі”. Вона замовила собі каву. Розраховуючись з продавцем, всі гроші акуратно поскладала.
— Ви знаєте, що у гаманці гроші завжди мають бути складені по порядку? — запитала мене. — Тоді вони водитимуться. І відразу розповіла історію про подругу, якій на день народження подарувала гаманець з одним доларом. Після подарунка справи у подруги пішли вгору. А скоро у неї знову день народження.
— Вже придумали, що подаруєте? Може ключі від авто?
— Ні, навряд. З автомобілями у мене якраз не склалося. Авто в сім’ї маємо, і у мене є права, але водити я боюся, не готова брати відповідальність за ситуацію на дорозі на себе. Тож поки що я не автоледі.
— Мабуть, ви більше бізнес-леді. У відкритті власної справи були сміливішою?
— Я, мабуть, не так смілива, як ризикова, тому що до сьогоднішнього дня нічого не прораховую в бізнесі. Рішення приймаю на інтуїтивному рівні. Якщо, наприклад, вирішую відкрити нове місце, то хай 150 людей скажуть, що це неправильний хід, я все одно відчуваю, що результат там буде.
— Тобто піти саме у цей бізнес теж було інтуїтивне рішення?
— Швидше за все це було просто бажання. Мені дуже подобалося все, пов’язане із шиттям. Адже для мого невеличкого зросту важко було підібрати готові речі — потрібне було втручання кравчині.
— З чого почалася реалізація вашого бажання?
— З першим чоловіком стосунки не склалися. Я приїхала до Рівного з донькою Христиною. Спочатку працювала продавцем у “Gранд Базарі”. Свою роботу дуже любила. Щоразу, коли відкривала відділ, у мене виникали трепетні відчуття. Але прикрий випадок, який став для мене школою життя, все змінив. У той момент я прийняла рішення, що більше ні на кого не працюватиму, хіба, може, колись на державу. А працюючи у “Gранд-Базарі”, побачила, що там не вистачає послуги ремонту та пошиття одягу. Бізнес ми розпочинали разом з партнером. А пізніше справа мені перейшла цілком.
“Працівниці від мене йдуть
у декрет”
— Як було розпочинати роботу?
— Ми починали з трьома працівниками, які згодом відкрили власний бізнес. Але святе місце пустим не буває. Працівники знайшлися, і робота пішла далі. Деякий період ательє у “Gранд-Базарі” не працювало — ми продавали тканини. Потім я запустила невеличку лінію одягу — шили пальта й ділові костюми, але справа виявилася не дуже прибутковою. Ми знову повернулися до надання послуг ательє. А два роки тому відкрили й перукарню. Цей бізнес мені подобається просто як жінці. На сьогодні перукарня не є основним джерелом доходу.
— Зараз у вас працює сталий колектив?
— (Сміється.) Коли з’являється нова працівниця, мої подруги завжди жартують, чи не йде вона у декрет. Мабуть, з моєї легкої руки дівчата у нас виходять заміж і йдуть у декретні відпустки. Але браку кадрів немає.
— За модою слідкуєте?
— Намагаюся, звичайно, але я не фанат моди.
— Собі одяг купуєте чи шиєте?
— Я чоботар без чобіт. Як тільки розпочну щось собі шити, відразу з’являються інші справи. Тому половина гардеробу придбана у магазинах.
— Який ваш стиль одягу?
— Раніше любила класичний стиль, але вже від нього відходжу. Мені подобався діловий костюм, зараз хочеться чогось грайливого.
— Чи відвідували якісь модні покази в Україні або за кордоном?
— Ні, але мені це цікаво. Хотіла б побувати на фешн-події.
— За останній рік ви відкрили ще два ательє у місті. Наскільки вдається контролювати всі справи?
— Насправді через додаткові точки втрачаєш контроль над усім. Раніше сам жив цим всім, зараз просто фізично не вистачає часу. Задумуюся над тим, щоб взяти на роботу помічника, аби більше часу приділяти сім’ї.
— Який ваш рецепт успіху у вибраній справі?
— Треба з любов’ю і розумінням ставитися до людей. Зібрати біля себе хороший колектив, який зможе разом з тобою подолати всі труднощі. Не опускати ніколи руки. Я намагаюся бути позитивною, бо такі люди притягують позитивних людей. Стараюся не виносити поганий настрій на люди. Як казала Леся Українка: “Ні, я буду крізь сльози сміятися”.

Я – націоналістка...
— Розкажіть про свою сім’ю.
— Виховую двох донечок: дев’ятирічну Христину і Софійку, якій виповнюється півтора року. Чоловік Олег — державний службовець.
— Як ви познайомилися з чоловіком?
— Неймовірно! Через стаціонарний телефон. Я шукала одну людину, а він підняв слухавку. Це був наш перший словесний контакт. Вже потім ми зустрілися.
— Чим він вас підкорив?
— Мені дуже сподобався його голос — у нього приємний тембр. До того ж він наполовину росіянин, а почувши мою щиру українську мову, теж намагався розмовляти зі мною українською. Це для мене дуже суттєво, бо я — націоналістка. Для мене все українське — близьке.
— В одному із інтерв’ю ви згадували, що чоловік вчив китайську.
— Так. Він народився на Далекому Сході в місті Благовещенську. Його батько — військовий. І він сам з малих років хотів бути суворовцем. Вступив до Уссурійського суворовського училища, потім навчався в Київському вищому військовому училищі, де його готували як перекладача з китайської мови. Відтоді все східне йому до душі. Ми навіть перукарню оформили у цьому стилі.
— А вас кільком словечкам навчив?
— (Сміється.) Намагається. Я знаю ієрогліф “кігті під дахом шкребуться”. Перекладається як любов. Так він мені освідчувався. У мене навіть запис є в блокноті збережений з цим малюнком.
— Ви різні люди?
— Він все тримає в собі, більш замкнена людина. Я ж — навпаки: люблю висловитися, “випустити пару”. Але ми одне одного чудово взаємодоповнюємо.
— Як вам вдається бути одночасно матір’ю і бізнес-леді?
— У цьому мені дуже допомагає мама, яка бере частину обов’язків з виховання Софійки на себе. З одного боку, — важко, але я всім завжди раджу не жертвувати материнством заради бізнесу.
— Маєте багато друзів?
— Я вважаю себе комунікабельною людиною і люблю людей. У мене багато друзів, серед яких достатньо і чоловіків.
— А як ваш чоловік ставиться до того, що серед ваших друзів багато чоловіків?
— Цілком нормально. Він розуміє, що ми живемо не на безлюдному острові.

Щастя – це і “сродна“ праця
— Часто подорожуєте?
— Намагаємося. Мої батьки мешкають у селі Буща Здолбунівського району. Там дуже гарні ліси. Я люблю “тихе полювання” — збирати гриби. Час від часу хочеться до лісу, щоб побути наодинці з природою, або до водойми.
— А за кордон?
— Там не була. За сімейними обставинами виїхати не можу.
— Скільки часу проводите на кухні?
— Багато. Я люблю готувати для своєї сім’ї, а вони люблять, як я готую, особливо червоний борщ і деруни. Олег у мене взагалі неперебірливий, але якщо часом щось і скаже, то я відповідаю, що в суворовському училищі його б так ніхто не балував. Він починає сміятися.
— Що для вас щастя?
— Здорова родина, добре ставлення чоловіка і “сродна” праця, як казав Сковорода. Ти не маєш змушувати себе іти на роботу. Людина не повинна боятися щось змінити у житті, якщо їй це не підходить. А я займаюся тією роботою, яка мені на сто відсотків приносить позитив. Можу сказати, що я щаслива.
— Ви завжди гарно виглядаєте. У чому секрет краси?
— Вважаю, що кожна жінка, виходячи на вулицю, повинна бути доглянутою. До того, який би то був “Шарм”, якби я була невідомо яка. Мушу бути із шармом. Все-таки це імідж моєї фірми. (Посміхається.) Як кажуть, записався грибом, то лізь у кошик. Часу не завжди вистачає, але я стараюся. Дуже люблю поспати зранку, тому іноді можу дозволити собі слабинку: вимкнути мобільний і заснути.
— Чого не можете собі дозволити?
— Вважаю, що людина не має ставити собі обмежень і казати “я не можу собі цього дозволити”. Я все можу собі дозволити, питання в іншому: чи хочу я цього.
— Маєте якісь рецепти релаксації після робочого дня?
— Люблю приймати ванну з ефірними олійками, почитати газету. Стараюся подивитися рівненські новини.
— Який найцінніший подарунок отримували у житті?
— Коли чоловік забирав мене з пологового з Софійкою, то презентував серце на підставці, інструктоване камінцями, з перлиною і двома дельфінами. Це серце мені припало до душі. А на перший день народження Софійки подарував сувенір “сіль-перець” у вигляді двох чоловічків, які обнялися. Так от, коли я на нього “надуюся”, роз’єдную їх, а він бере і знову повертає один до одного. Це наш своєрідний символ.