Подати
оголошення

Ресторан Манхеттен
02.12.2009, 12:10

Олександр Данильчук: “Спілкуюся з водієм, і раптом – летимо”

Про аварію голова облради згадує з посмішкою

“Хочу додому”. Таким висловом почав розмову про особисте голова Рівненської обласної ради Олександр ДАНИЛЬЧУК... “Живу в материнській хаті у Корнині. До сім’ї в Київ їжджу на вихідні, іноді до мене навідуються”. Напередодні Дня місцевого самоврядування голова облради поділився подробицями сімейного життя та розповів, чого не вдалося зробити за роки своєї каденції.
“З облрадою почали рахуватися”
— Цього року Рівненщина святкує ювілей — 70 років від дня створення. Сьомого грудня відзначатимемо День місцевого самоврядування. Як ви підсумуєте майже чотирирічний період роботи на посаді голови обласної ради?
— Нам багато чого не вдалося зробити через економічний стан області та держави в цілому. Особливо немає чим похвалитися. Найбільше запам’яталося, хоча в актив собі цього не можу записати, що в області відремонтували відрізок траси Київ — Чоп. Досягненням вважаю і те, що з обласною радою почали рахуватися. Адже за часів Кучми так повелося, що адміністрація стояла на щабель вище. Хоча в Конституції України зазначено, що саме обласні ради делегують свої повноваження адміністраціям. Тому, з першого дня роботи в облраді, я хотів, щоб вона займала належне їй місце у ієрархії місцевої влади. Адже, за великим рахунком, саме від ради залежить, скільки і на що буде виділено коштів, і рада контролює, як ці кошти використані. Тому, якщо розібратися, адміністрація за своїми функціями — це виконавчий орган обласної ради, а не автономна структура. Якщо повернутися до цьогорічних здобутків... Радує те, що вдалося побудувати дві школи, що нарешті завершується добудова онкодиспансеру. Зрушила з місця давня ініціатива обласної ради — спорудження в Рівному обласної ДЮСШ. Принаймні, на стадії проектно-кошторисної документації робота активізувалася, з’явилося розуміння, що це спільна справа, а не забаганка якоїсь політичної сили в облраді. А в усьому іншому — залишається ще чимало проблем.
— А з якими проханнями до вас найчастіше звертаються громадяни?
— Просять відремонтувати дороги, провести газ, допомогти з лікуванням. Без грошей вирішити це практично неможливо. Водночас, ніколи не відмовляли, а робили все, щоб допомогти.
— Пригадаємо початок роботи ради цього скликання. Обрання вас головою облради у 2006 році у багатьох викликало здивування, бо це крісло прогнозували Валентину Кроці. Як вдалося всіх обійти?
— Причина дуже проста. Щоб стати головою облради, необхідно мати 41 голос, а в БЮТ — 28 депутатів. Бракувало 13 голосів, які виявилося найлегше добрати, коли запропонували мою кандидатуру. Мене підтримали не лише “Наша Україна”, а й соціалісти, блок Литвина та Партія регіонів. Чому саме моя кандидатура? Так вирішила політрада БЮТ, мене підтримала і лідер блоку Юлія Тимошенко.
— А які умови виставили фракції, що підтримали вас?
— Жодних. Бо мені не було смислу йти на посаду під певні умови. потрібна була кандидатура, яку підтримала би більшість.

Ламає “правила гри” ради та адміністрації
— Чим займалися у столиці до переїзду в Рівне?
— Відпочивав після помаранчевої революції.
— Перша сесія показала, що вам бракує досвіду у веденні сесійних засідань. Як виправлялися?
— Усе важко дається перший раз — до дебютного засідання не був готовий, бо ніколи доти не був головою обласної ради. Друге вже “пішло” краще, а потім — як за годинником.
— Іноді досить емоційно ставите депутатів на місце. Важко себе стримувати?
— Коли бачу, що щось неправильно, то починаю нервуватися. Такий вже у мене характер. Хоча інколи емоції допомагають втихомирити депутатів.
— Уже через рік роботи почали говорити про серйозні протиріччя з головою адміністрації. Чи мали ці плітки підстави?
— Серйозних протиріч особисто між мною та Віктором Матчуком немає. Вони виникають лише в робочих питаннях. Знову ж таки, усе через те, що люди звикли вважати, що керує областю адміністрація та її голова, натомість роль обласної ради завжди якось “недооцінювали” і применшували. Я ж намагаюся зламати ці “правила гри”. Можливо, тому й виникають суперечки.
— Чи впливає на ваші стосунки наближення президентських виборів?
— На мене вибори взагалі ніяк не впливають. Так само й моє ставлення до багатьох людей залишається незмінним.

Хоче додому
— Плануєте балотуватися в облраду в травні 2010 року?
— Планую йти в депутати Київської обласної ради. Утім, все залежатиме від результатів президентських виборів. Дуже хочу додому в Київ.
— В яких стосунках ви з Юлією Тимошенко? Як часто спілкуєтеся?
— Прем’єр мені телефонувала двічі, коли перебував у лікарні після аварії. У нас нормальні ділові стосунки. Юлію Володимирівну знаю з 1998 року, ще коли працювали народними депутатами третього скликання. Стосунки, які зав’язалися з багатьма людьми в ті часи, досі тривають. Із 90 відсотками людей, які сьогодні працюють в Кабміні, я спілкуюся на “ти”.
— Чи важко змінювати столицю на провінцію?
— Рівненщина — моя батьківщина. Хоча сім’ю сюди не перевіз. У Києві в робочих справах буваю щотижня. Їжджу до родини на вихідні, або навпаки — вони до мене. Утім, однаково — не зовсім комфортно.

Розслідуванням інциденту біля “Лагуни” не цікавиться
— На виборах міського голови Рівного БЮТ не зміг висунути єдину кандидатуру. Чому спочатку планувалося, що піде Петро Дубас, а в підсумку балотувався Станіслав Савінський?
— Я не брав участь у висуненні кандидата від БЮТ. У цей процес також не втручалися центральні партійні органи. Усе вирішували місцеві лідери. Тож виборами міського голови Рівного я не займався.
— Чи вплинуло на ваші стосунки з Володимиром Хом­ком те, що ви на посаду директора “Рівнеоблводоканалу” запропонували Вадима Сторожука?
— Хіба це може вплинути на стосунки з Хомком? Вадим Сторожук нормально включився в роботу. Поза­кривав усі борги — із зар­плати, електроенергії. Нині багато робимо, щоб ліквіду­вати заборгованість перед “Рівнеазотом”, можливо, зробимо залік з Держбюджету. Вважаю, що Вадим Сторожук нічим не гірший за Володимира Хомка, а, можливо, й кращий.
— Чому призначили саме його?
—Я знав, що з “Рівнеоблводоканалом” будуть проблеми. Якби поставив директором когось із місцевих, то проблеми лише поглибилися б. Тому довелося Вадима за­би­рати від сім’ї. Я знав, що він витягне “Рівнеоблводоканал”.
— А чому на вибори не пі­шов Юрій Торгун, з яким у вас тісна дружба?
— Він не мав рейтингу. Зі мною не радився, бо сам розумів — шансів небагато. Його кандидатура навіть не обговорювалася.
— До речі, як просувається розслідування інциденту, ко­ли біля “Лагуни” на вас на­пали?
— Цією справою не цікавлюся, це робота міліції.

Живе в материнській хаті
— Ваша дружина Галина з дітьми живе в Києві. Не втомлюєтеся постійно їздити туди-сюди?
— Із 1975 року постійно на колесах. Об’їздив увесь світ. Так що рідні до цього звикли.
— Як за таких умов берете участь у вихованні дітей?
— Я вже їх виховав. Старшому синові — 25 років, дочці — 23, а найменшому Микиті — 12. Дітей треба виховувати, коли ще лежать поперек лавки.
— А де мешкаєте в Рівному?
— У Корнині в маминій хаті. В якій живе сестра з чоловіком.
— Як себе почуваєте після ДТП? Як це сталося?
— Повертався зі столиці на службовому автомобілі, який наїхав на купу піску між Олевськом і Рокитно. Там якраз проводилися дорожні роботи. Спілкувалися з водієм, і раптом – уже летимо. Півтора місяця провів на лікарняному ліжку через тріщину в хребті. Лікарі кажуть, що до Нового року все загоїться. Поки відлежувався — вчив англійську мову. Пройшов чотири рівні з 12.
— Ви майстер спорту з греко-римської боротьби. Як нині підтримуєте форму?
— Крім ранкової зарядки, нічим не займаюся. Коли їжджу відпочивати, ходжу в тренажерний зал. Раніше грав у футбол.

Любить полювання
та лижі
— Ви — відомий мисливець. Хто привчив до цього хобі?
— Полювання у компанії “Інтергаз” — один з найперших видів відпочинку. Цим захоплювався Ігор Бакай, з яким часто полювали. Справи в нього зараз ідуть нормально. Ігор займається в Росії бізнесом. 17 листопада телефонував йому, вітав з днем народження.
— Як часто виїжджаєте на полювання?
— Під час сезону — кожні вихідні. Через лікарняний багато пропустив. Мене приваблюють трофеї та компанія, яка збирається за столом після полювання.
— Хто входить до вашої компанії?
— Полюю зі всіма. Мене багато куди запрошують. На Рівненщині найбільше подобається стріляти дичину в Кричильському лісництві.
— Найбільш пам’ятний трофей?
— Їх у мене два — роги благородного оленя та ікла кабана.
— Як ще відпочиваєте від роботи?
— Моря не люблю — максимум можу пролежати на пляжі три дні. Дуже люблю лижі, тобто активний від­починок.
Коментарі: